1 жовтня – свято Матері Слави

1 жовтня – Мати Слава. Це осіннє свято Матері-Землі. Вона в цей час вкривається, лягає спочивати на зиму. Вшановуємо Матір Славу – саме вона є нашою Покровою, бо це вона укривала руських воїнів на полях ратних Покровом своїх золотих крил: “Б’є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли на землю нашу і билися за огнища племені нашого, бо ми є русичі!”
Покровителями споконвіку вважалися ті Боги й Богині, які були рідними для народу – “по крові тіла” (Велесова Книга).
Наші Пращури вірили в божественне народження русичів – дітей Сварога, синів Перуна, Дажбожих онуків…

Мати Слава – віща Птиця наших Пращурів. До появи Велесової Книги ми про неї майже нічого не знали, лише на стародавніх малюнках бачили казкову птицю з жіночим обличчям, часто в золотій короні. До нас дійшли різні її імена: Жар-Птиця, Птиця Гамаюн, Птиця Сирин, Птиця Алконост. Однак ми нічого не знали про її духовне призначення. Із текстів Велесової Книги можемо відтворити образ Матері-Слави.
“Мати-Слава б’є о боки свої, навколо неї сяє світло до нас. І всяке перо іншої барви – червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле. І та сяє, як Сонце Свароже, і колами йде посолонь. Та світиться сімома красотами, як заповідано Богами нашими. А Перун, уздрівши її, гримить у Небі яснім”.
Посолонь – дослівно “по Со(л)нцю”, напрямок за сонцем, тобто зліва направо. Перун, побачивши посестру, вітає її своїм громом. Її ім’я волхви і князі завжди згадують пееред боями, промовляючи Слово перед полками, щоб підняти дух воїнства.
Мати Слава – віща птиця, посланниця Богів, що співає воїнам “Пісню Ратну”, а народу – Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її маємничу мову. Вона знає все на світі: про Сотворення Світу, Неба і Землі, про Богів Прави, Духів і героїв, людей і звірів. Мати Слава, як віща птиця, може пророчити наслідки бою, підказуючи війську, як краще здобути перемогу.
Мати Слава, або Магура, Мати-Птиця, або Птиця-Вишня уявлялася у вигялді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, підбадьорюючи воїнів у їх прагненні до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім’я Перуниця – подруга Перуна, який завжди є покровителем мужчини-воїна.
Молитвою до Перуна починалася кожна битва. Із Перуном також пов’язане вчення про пересеелення душ загиблих воїнів: “Це він нас веде стезею Правою до брані і до Тризни великої всих полеглих, які йдуть у Життя вічне до Полку Перунового”. Тут зустрічаємося із поняттям Полку Перунового, яке ототожнюється з військом, Божественною армією, а також самим військовим походом чи битвою (прю). Звідси й ім’я Перуна.
Полк Перуна живе у Сварзі вічно, бо до нього входять тільки хоробрі воїни, які загинули на полі брані й упали, затуливши свою рану рідною землею. Ця крихта (жменя) і є їхньою перепусткою до Лук Сварожих. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому смерті не боялися.
Страшно було стати рабом, бо раб по соїй смерті у всіх своїх наступних перевтіленнях залишиться лише рабом свого пана, а його душп також належатиме його рабовласнику. Тут же згадуємо слова Великого княза Святослава: “Ліпше потятими бути, аніж полоненими. Мертві бо сорому не мають” (Літопис Руський).
Після битви Мати-Слава ходить по полю прекрасною дівою Магурою, збираючи полеглих. Вона торкається своїм золотим крилом полеглого русича, цілює його в холодні вуста і підносить золотий кубок, повний Живої води. Тоді Душа загиблого відправяється до Лук Сварожих, щоб поповнити Полк Перунів; тут, у Сварзі, він вічно житиме й пам’ятатиме останній поцілунок Магури.
Це вчення про Священний героїзм, напевно, було відоме ще й нашим козацьким Предкам. Це Мати Слава вселяла у них віру в перемогу й укривала їх Покровом своїх золотих крил.

За працями Г.Лозко

 

.

поділитися

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
Останні матеріали:
2leep.com

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси