Чумацтво – самобутнє громадське утворення українського народу

chumaki

Чумацтво відігравало величезну ролю в історії української раси від її понтійськоі” і київської доби аж до козацької і сучасної. Вільна торговельна мандрівна асоціяція українців – це зміст чумацтва. Зміст цей – це історія української торгівлі, так тісно зв’язана з цілою українською історією. Як була боротьба за політичні вольности українців, так була боротьба їх за власний спосіб торговельної асоціяції. Боротьба ця була й проти монополій своїх володарів (соляна монополія київського Святополка в XII ст.), і проти чужих (встановлення на Україні кагальної жидівської організації торгівлі, що скінчилася революцією в 1648 p.). Врешті, не зможемо пояснити фінансової спроможности держави великого Хмельницького без запорозької скарбниці, опертої на використуванні чумацьких торговельних магістралей. Так само не зрозуміємо добре стратегічних, дуже прецизійних посувів великих князів (Святослава Завойовника), кошових (Іван Підкова) чи гетьманів, коли не візьмемо до уваги чумацької торговельної стратегії.

“Чумацтво як суспільно-економічне явище безумовно бере початок із дуже віддалених часів української історії.
Це були традиційні купецькі форми з давніх часів, форми організації людей, що співдіяли з державою Києва, але були старіші від цеї держави. Це до мандрівних купців і вояків одночасно звертається в 1170 p. Великий Князь київський Мстислав Ізяславович із закликом боронити дороги від Києва до моря, бо “вже в нас і Грецьку путь відбирають, і Соляну, і Залозну. А чи не лучче б було, браття, пошукати путей своїх дідів і батьків”. Це про них згадує Рубріквіс в 1352 році, коли українці привозили до Теодозії куниці, соболі й інші хутра в критих возах, запряжених волами. То вже були знані аж до половини XIX ст. чумацькі мажі. Пригадаймо собі, що перші згадки про козаків (грамота міщан Києва з 1499 p.)- це передусім згадки власне про купців рибою, про чумаків, а пізніш уже про тих самих людей як про воєнних людей.
Чумак на первісній стадії – це воїн-торговець, пізніше – торговець-посередник між виробником і споживачем, і, нарешті, на заключній фазі свого існування, – фурщик, візник, поступово зникає.
Весь економічний лад народного життя України і теперішньої Новоросії сприяв створенню чумацтва і підтримував його, але лише до того часу, допоки з півночі на південь не пролягла головна магістраль залізниці.
Стародавня Київсько-Новгородська Русь, ведучи жваву торгівлю з Південним Сходом, прокладаючи шляхи “в греки” та в Азію, створила особливий клас торговців-воїнів, які користувалися прихильністю князів та королів Польщі і Литви.

Сама організація чумацтва мала подвійний характер: воєнний і торговельний.
Валка, що значить властиво обоз, трен, була одиницею воєнного типу і складалася з 100-200-300 возів. Кожен член валки (“добрий чумак”) мав рушницю, спис і відповідний запас пороху та куль. На чолі валки стояв отаман із заступником, осаулом, що був авторитетом у справах форми постачання, маршруту й оборони, а в разі нападу – й диктатором. Знаним було мистецтво чумаків, перейняте від запорожців, уставляти з возів, зчеплених ланцюгами, своєрідну фортифікацію.
Одночасно валка могла з погляду торговельного репрезентувати одну чи кілька торговельних асоціяцій, що звалися ватагами. Ці ватаги мали характер чисто купецький і були сформовані кількома (до 10-15) господарями на підставі умови.

Устрій цього мандрівного купецтва був освячений і устійнений упродовж майже двох тисячоліть. Уже на початку другого тисячоліття по Христі бачимо його яскравим і завершеним. Остання докладна праця (1874 p.) про устрій чумацтва підкреслює прив’язання чумаків до свого устрою. “Чумаки, – каже дослідник І. Рудченко, – мають свої освячені віками обичаї майже для кожного свого посуву.
Чумак повинен виїздити з дому “по закону”, їхати дорогою “по закону”, навіть спинятися в дорозі, щоб пасти воли, теж “по закону”. І до нинішніх часів чумаки суворо доглядають за сповненням своїх законів: артіль завжди буває незадоволена, коли хто-небудь “поломить чумацький звичай”.
Один з найпотужніших українських умів, Федір Щербина, в своїй вельми важливій книжці “Нариси українських артілей” (1880 p.) пояснює зміст слова “закон”. “Це форми, вибрані шляхом буденного історичного досвіду й традицій. Це – одвічні народні звичаї, передавані з роду в рід, з покоління в покоління, від батьків до дітей, форми, що їх достосовано до загального розвою життя. Чесне слово, раз зложена обіцянка, предківські обичаї, передання старовини – є тут позитивним законом. Зріст і розпад форми, взаємовідносини і загальноприйняті права й обов’язки членів асоціяції укриті в самім обичаї, як у неписанім кодексі. Вистачить впровадити в дію обичай, щоб з нього логічно випливали всі формальні людські взаємовідносини”. Така б була теорія чумацького устрою, а як же виглядає сам характер цієї асоціяції та її практика? Вже на зовнішність чумака накладало свою виразну сувору печатку його повне тривог півосіле, півмандрівне буття. “Чумак, -каже очевидець, – переважно помовчує, замкнений, він дивиться на життя з деяким презирством. У всій його поведінці повно самоповаги. В ньому завжди є іронія, і він завжди готовий розважити жартом товариство, не тратячи власної гідности. Лице його горде й веселе або задумане…” (Новосельський). Товариські прикмети дуже багато значили в чумака. “Товариші ніколи не зоставлять чумака одного в нещасті: зрада товариша в нещасті уважана за один з найганебніших злочинів. Чумак, що зробив це всупереч совісті і “чумацькому звичаю”, не знайде собі валки, щоб його прийняла в товариші”, – каже І. Рудченко. Чумацька дружність була потрібна і в важких подорожніх умовинах, і в нелегких сутичках із своїми розбійниками (лугарями) та чужинцями. Лишень на території запорозької держави чумацькі магістралі були під охороною запорозьких бекетів. Не диво, що похорони загиблого в сутичках чумака відбувалися часто з воєнними почестями й музикою (І. Рудченко).

Чумацький епос стоїть побіч козацького як мистецький вислів однієї з прикмет расового обличчя України. “В наших часах, – писав І. Рудченко в восьмидесятих роках, -де чути українську бесіду, там є й чумаки. Від Полісся до Лівобережжя знана є назва – чумак … Нема того села на Україні, де б не було кількох родин чумаків, а деякі села, переважно козачого походження, виключно займаються чумацтвом”. Не тільки чумацькі артілі-ватаги мали економічне значення. Окремі чумаки так само не раз творили силу капіталу. Чумаки на селі – це були переважно кредитори грішми, збіжжям і продуктами (“до нового хліба”). В 1871 p. одному з чумаків украдено було його власних 560 тисяч карбованців, і це змусило газетних кореспондентів зацікавитись найвищими заробітками чумаків. Виявилося, що мільйонери серед них не є чимось дуже рідким…

Чумацтво, мандрівне групове купецтво – це такий самий вислів духа української раси, як і хліборобство, як і своєрідна військовість – козацтво.
Джерело

.

поділитися

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
Останні матеріали:
2leep.com

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси