Громадська самоорганізація українців

suspilstvo3

Навіть у самодержавній імперії, навіть за воєнних умов українці вміли самоорганізовуватися
Одним із головних способів громадської самоорганізації став в Україні відновлений з кінця ХІХ століття кооперативний рух. Йшлося не про суто економічну справу: кооперативний рух на території України набув національного характеру, який виявив себе у намаганні організаційно усамостійнитися від всеросійських кооперативних союзів, створити свої всеукраїнські центри кооперації і стати матеріальною опорою національно-визвольних сил. Кооперація мала свої видавництва та читальні, підтримувала “Просвіту” тощо.
Розпочав діяльність Всеукраїнський кооперативний видавничий союз “Книгоспілка”, що об’єднав кооперативні видавництва країни і надрукував за цей рік у кілька разів більше книжок, ніж державні видавництва. Саме кооперація взяла на себе постачання армії УНР необхідним – продовольством, амуніцією, зброєю…
…Кооперація була середовищем, з якого йшло поповнення національно свідомих і знайомих з управлінською діяльністю кадрів для створених нових органів влади.

Колись був широковживаним зворот: “Назустріч побажанням трудящих”. Чи, скажімо: “За покликом сумління”. Так от, цей текст і є відповіддю на побажання чималого числа читачів УП, а водночас і виявом внутрішнього інтересу його автора до предмета розмови.

Бо ж ідеться про річ, яка вочевидь на часі: про історичні традиції та форми громадської самоорганізації українців за далеко не завжди сприятливих умов Російської імперії і, вслід за тим, під час подій 1917-21 років.

Отже, кілька епізодів з історії громадської – саме громадської, а не політичної, хоча ці речі нерідко тісно сплетені – самоорганізації підросійських українців.

Не будемо занурюватися у добу Хмельниччини – почнімо з часів формування модерної української нації. А відтак – перша форма самоорганізації, яка об’єднала їх із тогочасними передовими країнами Європи. Це масонство.

1. На українські землі масонство із Західної Європи прийшло в середині XVIII століття, хоча масонські ідеї тут циркулювали й раніше. “Вивід прав України” й “Конституція” Пилипа Орлика – одне зі свідчень того.
Масонські ложі виявилися зручними формами самоорганізації налаштованих у дусі ідеології Просвітництва освічених суспільних верств, на той час – козацької старшини і шляхетства.

Проголошені масонами ідеї об’єднання людей на засадах братерства, любові, рівності і взаємодопомоги, їхній антиклерикалізм та водночас – відчутний релігійний містицизм простежуються у діяльності значного числа українських достойників того часу.

Близькість Григорія Сковороди до масонства знайшла відбиток навіть на 500-гривневій банкноті. На початку ХІХ століття активно діяли дві ложі – полтавська та харківська, а визначним діячем харківської ложі був засновник першого у Східній Європі університету Василь Каразін, батьки котрого належали до кола мандрованого філософа, серед членів ложі були Квітка-Основ’яненко і Гулак-Артемовський.

*А з діячів полтавської ложі досить назвати одне ім’я: Іван Котляревський, який заслужено вважається творцем новітньої української літератури і сучасної літературної української мови. І ця настанова на розвиток народної мови до рівня красного письменства – також одна із ідеологічних настанов як доби Просвітництва, так і масонської діяльності.

Масоном був і Василь Капніст, котрий 1791 року таємно їздив до Прусії з проханням про військову допомогу для звільнення України від російського панування.
Був масоном і старший син гетьмана Кирила Розумовського Олексій. А чи був масоном батько? Невідомо. Але зауважмо, що 1763 року він скликає Генеральні Збори, які має намір конституювати як постійно діючий український парламент – раніше за Францію і за ще навіть не проголошені США. Але “суча дочка” Єкатерина ІІ зриває цей намір…

Ну, а далі були “з’єднані слов’яни”, які брали активну участь у повстанні Чернігівського полку в грудні 1825 року, ще далі – “Кирило-Мефодіївське Братство”, побудоване під очевидним впливом масонських ідей.
Серед тих, хто організовував викуп з кріпацтва та навчання Тараса Шевченка, також були масони. Отож у певному сенсі весь “проект Україна” – це наслідок діяльності масонів, як українських, так і зарубіжних.
Але, зауважмо, ніхто не силував Капніста, Каразіна чи Котляревського діяти так, як вони діяли, – їхня активність була наслідком громадської самоорганізації освічених верств тодішньої української спільноти.

2. Лібералізація політичного життя в Російській імперії після поразки у Кримській війні 1853–56 років сприяла пожвавленню та інституціалізації українського руху.

1859 року у Санкт-Петербурзі виникла перша українська Громада – перше легальне громадське українське об’єднання в Російській імперії, заснована колишніми членами Кирило-Мефодіївського Братства Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим та Василем Білозерським.

Через два роки утворилася Громада у Києві чисельністю близько 200 членів, потім – в Одесі, Чернігові, Харкові, Полтаві, Єлисаветграді та інших містах Наддніпрянщини.
А ще у жовтні 1859 року у Києві відкрилася перша в Російській імперії неділь­на школа для дорослих. Члени Громад викладали у недільних школах, писали і видавали для них підручники українською мовою – зокрема, цим займалися Тарас Шевченко і Пантелеймон Куліш.

Загалом третина недільних шкіл, відкритих у ті роки в Російській імперії, припадала на українські губернії. Вчорашні кріпаки-селяни і мешканці приміських селищ складали основний контингент учнів.

Але вже восени 1862 року російський уряд закрив усі недільні школи, заборонив Громади, за рік видав сумнозвісний Валуєвський циркуляр. Тож члени Громад стають членами різноманітних наукових товариств, а також започатковують кооперативний рух.
Станом на 1870 рік в українських губерніях діяла третина від наявних тоді в Російській імперії кооперативів.

З початком 1870-х років ситуація знову змінюється.

Де-факто відновлюються Громади, до яких приходить чимало різночинної молоді – від вихідців із шляхетських та магнатських сімей до дітей селян, міщан і буржуазії. Уже не сотні, а тисячі студентів, старших гімназистів, випускників університетів, семінарій та училищ стають на шлях просвітницьких, культурницьких та економічно-організаційних заходів.

Пишуться і перекладаються українською книги і брошури, створюються медичні і навчальні заклади, триває розвиток кооперації. А те, що не дозволене у самодержавній Росії, робиться у більш ліберальній монархії Габсбургів.

1873 року за фінансової допомоги аристократки Лизавети Скоропадської-Милорадович і цукровара Василя Симиренка громадівці започаткували у Львові Літературне товариство ім. Тараса Шевченка, яке через кілька десятиліть – уже під назвою “Наукове товариство імені Шевченка” стало неофіційною українською академією наук, яка об’єднувала інтелектуалів по обидва боки кордону.

На цей же період припадає створення перших в Російській імперії організацій робітництва – “Южно-российского союза рабочих” (Одеса, 1875 рік) та “Южнорусского рабочего союза” (1880 рік, Київ).
1876 року йде хвиля репресій, спрямована одночасно і проти народництва, і проти громадівців, і проти кооператорів, і проти української культури як такої (Емський указ).

Майже повне унеможливлення громадської діяльності штовхає радикальну молодь до організації підпільної партії “Земля і воля”, а потім – “Народна воля”.
Український елемент в обох організаціях домінує як у сенсі організаційному, так й ідеологічному: зокрема, “Народна воля” ставить перед собою завдання знищення імперії і постання на її місці “Загальноруського союзу” з тих автономних держав, які не захочуть повного усамостійнення.

Починається кількарічна війна з самодержавством, вислідом якої є фізична загибель сотень кращих представників української молоді.

3. Певна лібералізація політики верхів Російської імперії з кінця ХІХ століття викликає до життя нові форми громадської самоорганізації українців. Утім, ще до цієї лібералізації виникає підпільне “Братство Тарасівців” (1891 рік).
Це – не політична партія, а саме громадська організація, яка готує ідейний ґрунт для власне політичних дій. Серед знаних членів Братства – Іван Липа, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Володимир Шемет, Євген Тимченко, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Микола Міхновський та інші.

Повний список членів Братства невідомий, як і точна кількість його членів – адже йшлося про підпільну, добре законспіровану організацію. Загалом до десяти філій цього товариства входили близько ста осіб.
З документів поліції відомо, що братчики пропагували свої ідеї переважно серед гімназистів та студентів, поширювали привезену з Галичини нелегальну українську літературу.

Центром діяльності організації спочатку був Харків, після арештів у Харкові центр Братства перемістився до Києва.

Але головною сферою зусиль із самоорганізації українців у ці роки стали земства, самоврядні губернські, міські і сільські земські установи.

Земства як установи місцевого самоврядування діяли на Лівобережжі та на Півдні України від 1864 року, а на Правобережжі – від 1911 року. Російський уряд набагато менше контролював діяльність земств, ніж державних установ, і тому в земських установах працювало чимало діячів українського руху, і у свою чергу, ряд земств на початку ХХ століття підтримував український рух.

Так, Симон Петлюра під час Першої світової війни працював заступником уповноваженого Всеросійського союзу земств, а у квітні 1918 року був обра­ний головою Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств.
Члени Центральної Ради Павло Чижевський, Володимир Леонтович і Микола Ковалевський, Микола Біляшівський, Ілля Шраг працювали перед революцією у земствах.

У земському русі працювали і член Центральної Ради та посол України в Німеччині барон Федір Штейнгель, майбутні міністри закордонних справ Андрій Ніковський та Дмитро Дорошенко і член Генерального Суду УНР Андрій В’язлов.
Нарешті, прем’єр Української Держави Федір Лизогуб, брат народовольця Дмитра Лизогуба, у 1901–15 роках був головою Полтавської губернської земської управи.

Це тільки частина верхівки земського руху, головним же чинником самоорганізації були тисячі працівників земських структур по всій підросійській Україні.

4. Ще одним із головних способів громадської самоорганізації став в Україні відновлений з кінця ХІХ століття кооперативний рух. Йшлося не про суто економічну справу: кооперативний рух на території України набув національного характеру, який виявив себе у намаганні організаційно усамостійнитися від всеросійських кооперативних союзів, створити свої всеукраїнські центри кооперації і стати матеріальною опорою національно-визвольних сил. Кооперація мала свої видавництва та читальні, підтримувала “Просвіту” тощо. Напередодні 1917 року в українських губерніях працювало 7 тисяч кооперативних товариств різних галузей діяльності і близько 50-ти їхніх союзів.

*Споживчі кооперативні товариства обслуговували 9 мільйонів осіб. 1917 рік був відзначений значним організаційним зміцненням української кооперації. Кількість кооперативних союзів протягом року збільшилась у два рази і досягла 100. Знані кооператори брали безпосередню участь у створенні Центральної Ради, проведенні Національного Конгресу, селянського з’їзду, обіймали ключові посади в уряді та багатьох місцевих адміністраціях. Кооперація була середовищем, з якого йшло поповнення національно свідомих і знайомих з управлінською діяльністю кадрів для створених нових органів влади.

1918 року українська кооперація обслуговує вже 16 мільйонів осіб й охоплює абсолютну більшість селянських господарств.

Тоді ж розпочав діяльність Всеукраїнський кооперативний видавничий союз “Книгоспілка”, що об’єднав кооперативні видавництва країни і надрукував за цей рік у кілька разів більше книжок, ніж державні видавництва. Саме кооперація взяла на себе постачання армії УНР необхідним – продовольством, амуніцією, зброєю. Більшовики після 1921 року змушені були відновити український кооперативний рух, бо без нього економіка країни виявилася паралізованою, і він відігравав роль соціально-економічного й культурницького осердя українства аж до Голодомору, коли був остаточно розгромлений.

5. А ще ж у цей період на Наддніпрянщині діяла мережа “Просвіт”, різного роду гуртків, жіночих організацій, профспілок, допомогових кас…

Одне слово, навіть у самодержавній імперії, навіть за воєнних умов українці вміли самоорганізовуватися.

А як із цим у незалежній Українській державі?

Джерело

Продовження теми в статті
Замість того, щоб палити урядові будівлі, створюйте свій уряд!

.

поділитися

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
Останні матеріали:
2leep.com

1 коментар

  1. nbvgfd коментує:

    Шановні працівники державних установ !
    Коли бухгалтерія із ваших заробітних плат відраховує профспілкові внески, ви думаєте, що натомість профспілка захистить вас від незаконного звільнення.
    Приблизно раз на 7–9 років у кожній держустанові проводиться псевдоліквідація . (держустанова змінює код ЄДРПОУ). Якщо керівник захоче звільнити вас під час цієї псевдоліквідації, то згода профспілки на ваше звільнення не потрібна, адже формально установа і весь штат ліквідується. (Читайте ст.40 КЗпП України). Якщо ви навіть пропрацювали у цій держустанові десятки років і стільки ж років з ваших зарплат відраховувались профспілкові внески, ніякий суд вас на роботі не поновить. Псевдоліквідація – це шахрайство від держави, а суди служать державі.
    То чи варто кожен місяць дарувати дармоїдам частину своєї зарплати у вигляді профспілкових внесків?

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси