Матерія ідеального

mozok1

Понад 35 років ЦРУ здійснює секретні роботи, щоб добитися контролю над людським мозком, волею, пам’яттю. Мільйони доларів пішли на субсидування робіт спеціальних лабораторій ЦРУ і його субпідрядників — божевілень, тюрем і приватних інститутів. Тисячі громадян, які ні про що не здогадувалися, були використані як піддослідні свинки.
Ніхто не лічив і тих мільярдів карбованців, які витрачали на подібні дослідження радянські «компетентні органи»; ідея використання парапсихологічних явищ для спеціальних цілей належала Лаврентію Берії. Для суспільства — «такого не може бути, бо такого не може бути ніколи», а для «довірливих» створювали закриті лабораторії при різного роду установах, які відпрацьовували можливості впливу на людську поведінку.
Сирени, з якими зустрівся під час своїх мандрів мудрий Одіссей, своїм співом змушували мореплавців стрибати в збурунені хвилі. Схожий ефект продемонстрував наш сучасник, американець Р.Вуд: пристосувавши орган так, що той став джерелом інфразвуку, він збудив у концертному залі жахливу паніку.

Незаконно померти

У 50-х роках американські дослідники Д.Олдс і П.Мільнер, вивчаючи діяльність вищої нервової системи, вживляли щурам у певні ділянки мозку тонкі металеві провідники. Тваринки могли натиснути на важель і дістати якийсь електричний сигнал. Один щур, допавшись до того важеля, забув про сон і їжу: виявляється, подразнення потрапляли у «центр втіхи». Повідомлення в пресі про ці досліди злякало англійського письменника Кінгслі Еміса, за його словами, «більше, аніж відкриття атомної бомби»… Це що ж — і людина спроможна діяти, як керований сторонньою силою автомат?

Чогось принципово нового тут не було: споконвіків адепти таємних сект і шкіл доскіпувалися тонкощів нашого психічного життя — і здебільшого аж ніяк не з благородною метою: знання давало необмежену владу. Гіпнозом чудово володіли волхви, жерці, шамани; чаклуни африканських племен практикували «смерть за наказом» з наступним оживленням, після чого «виходець з того світу» ставав сліпим знаряддям чужої волі, спроможним убити хоч би й рідну матір. Таких псевдомерців називали «зомбі». Останнім часом цей термін надійно увійшов у нашу практику.

Скандального розголосу набула історія такого собі «Девіда» — колишнього службовця ВПС США, запрограмованого на роль живої шифрограми. Вкладену в його мозок інформацію він видав під гіпнозом при контакті з людиною, котра мала відповідний код. Відомості ці випливли, коли «Девід» потрапив до лікарні, однак згадати, що саме він передав, не міг: відповідна частина його мозку була заблокована.

Чоловік Кенді, секс-бомби часів Другої світової війни, Джонс виявив у підсвідомості своєї дружини підозрілу особу на ймення Арлен Грант, котра виконувала спеціальні доручення ЦРУ. Ця Арлен мала наказати Кенді кинутися зі скелі в море, коли відпала потреба в її послугах. Тільки розумне втручання чоловіка, обізнаного з тонкощами психіатрії, врятувало життя кінозірки.

Автор книжки «Контроль над свідомістю» Волте Боуард стверджує: «Понад 35 років ЦРУ здійснює секретні роботи, щоб добитися контролю над людським мозком, волею, пам’яттю. Мільйони доларів пішли на субсидування робіт спеціальних лабораторій ЦРУ і його субпідрядників — божевілень, тюрем і приватних інститутів. Тисячі громадян, які ні про що не здогадувалися, були використані як піддослідні свинки».

Ніхто не лічив і тих мільярдів карбованців, які витрачали на подібні дослідження радянські «компетентні органи»; ідея використання парапсихологічних явищ для спеціальних цілей належала Лаврентію Берії. Для суспільства — «такого не може бути, бо такого не може бути ніколи», а для «довірливих» створювали закриті лабораторії при різного роду установах, які відпрацьовували можливості впливу на людську поведінку. У щедро фінансовому Інституті експериментальної медицини молодики здобували собі наукові знання, а паралельно — зірочки на погонах офіцерів спец- підрозділів НКВС — МГБ — ГДБ при управлінні, яке відповідало за науково-технічні дослідження. Водночас під егідою СС у гітлерівській Німеччині розроблялися попередники нинішніх психотронних генераторів — усі пов’язані з цим матеріали було вивезено до Москви.

Типова для людської спільноти ситуація — чи не так? Науково-технічний прогрес впритул підвів її до певної практики, а теорії, спроможної спрогнозувати наслідки, не існує. Чому так сталося?

«Я мислю — отже, я живу»

Людина завжди відчувала подвійну природу нашого світу, інтуїтивно відділяючи матеріальне від ідеального. Першим займалася наука, другим — релігія і мистецтво. Провідною тенденцією в цій ситуації було прагнення якомога чіткіше розмежувати ці дві категорії, в жодному разі не змішуючи їх: страх вчених впасти в ідеалізм часом доходив до абсурду. Наприклад, Паризька Академія Наук свого часу знищила унікальну колекцію метеоритів на тій підставі, що небесна твердь — це вигадка релігії, відтак і падати звідти не може нічого. Ще зовсім недавно і з не меншою категоричністю було від­несено до «антинаукових нісенітниць» поняття про біополе, а що Статут Міжнародної асоціації психологів забороняв заняття так званою парапсихологією, то серед «справжніх учених» знайшлося небагато сміливців, котрі зважилися шукати відповідь на одвічне запитання баришника до філософа: чому на ярмарку за дохлу коняку не платять стільки, скільки за живу? Матеріал — молекули, що, в свою чергу, складаються з атомів — той самий, а виторг ну зовсім інший. У своїх працях і доповідях учені мужі ревно дотримувалися «правильних матеріалістичних поглядів». Ось таких, наприклад: «Свідомість — властивість високоорганізованої матерії людського мозку, яка полягає в створенні суб’єктивних образів об’єктивного світу…» — далі цитувати типове для філософських словників визначення вже й не хочеться. Бо сконструйоване за подібною схемою твердження Трохима Лисенка «спадковість — це властивість матерії» коштувало зламаних доль і навіть життів багатьох учених, котрі прагнули дошукатися, що ж є матеріальним носієм отієї «властивості». Парадокс у тому, що їхнє прагнення витлумачувалися як ідеалістичні збочення, тяжіння до «попівщини». І це тоді, коли років за сто до того саме попові Григору Менделю й на гадку не спало пояснити прояви спадковості, які він спостерігав під час своїх «горохових дослідів», Божою волею. Будучи глибоко віруючою людиною, він вперше застосував статистичний аналіз у своїй роботі, не сумніваючись, що має справу з цілком матеріальними об’єктами. ДНК, на честь якої поети написали вірші, а композитори — симфонії, у пробірці прореагує з лугом як нормальна кислота, але водночас в її складниках записано те, що мають за царину своєї діяльності священики й митці. Як природа поєднує одне й друге?

За нагоди зауважимо, що в Радянському Союзі, де матеріалізм було піднято до рангу державної релігії, чомусь стало вкрай сутужно саме з всякого роду «матеріалами» — тими, які їдять, палять, використовують для будівництва жител… Такий пам’ятний старшим поколінням дефіцит!

Але повернімося до проблеми. Словосполучення «свідомість — властивість» не може задовольнити допитливий розум. Пекучість, звичайно, є властивістю вогню, та вже ж і школяр спроможний пояснити причину цього явища… На щастя, не ламаються, як колись, списи навколо природи духу й матерії, визнано, що релігія науці не суперечить, а наука потребує не менше віри, аніж релігія. І все-таки місток поміж двома іпостасями нашого світу не наведено, як і колись священики та митці займаються людською свідомістю, що в побуті часто ототожнюється з душею, а вчені — матерією, визнаючи за єдиний критерій істини суворий експеримент.

Може, тут щось негаразд з нашим світоглядом? Чи не занадто звужено ми розуміємо поняття «матерія» як таке, що можна взяти в руки й щось із ним зробити в лабораторних умовах? Може, тут йдеться всього-на-всього про речовину?

На помилку світоглядного характеру звернув увагу Володимир Вернадський в статті «Наукова думка як планетарне явище», надрукованій вже після його смерті. Він писав, що матеріалізм, який утверджувався так агресивно, фактично являє собою тільки форму, котру ще належить наповнити змістом. А для цього треба не боятися шукати матеріального носія тих явищ, які відносять до ідеальних.

«Я мислю — отже, я живу» — казали в давнину. З якої ж матерії зіткано наші думки, слова, настрої? Бо психотропні технології, які перетворять людність на легко керовану біомасу, активно втілюються в життя. Чому це можливо?

Наш мозок — радіостанція

Ми живемо у вічно змінному часовому потоці, відтак здатність тонко відгукуватися на всі сигнали довкілля закладено в нашу підсвідомість. Які механізми її забезпечують?

І школяреві відомо, що під час руху електричних зарядів перебігу змінних струмів у просторі навколо провідників виникає магнітне *поле. І в живому організмі біопотенціали змінних струмів виникають постійно, а це означає, що він є джерелом електромагнітних полів, які поширюються хвилями. Сталева голка, введена в збуджений нерв, притягує залізні ошурки; крильце метелика, вільно насаджене на голку, обертається під людським поглядом — такі досліди успішно робили ще наприкінці минулого століття. Приладами зафіксовано випромінювання м’язів, серця, інших органів: 1968 року було опубліковано результати вимірів магнітного поля людського мозку.

Що заважає науці визнати цей чинник матеріальним носієм так званих ідеальних явищ? Його надзвичайна слабкість. Але це не більше як психологічний бар’єр, породжений стереотипами світоглядних уявлень вчорашнього дня. Ми ще матимемо нагоду про це поміркувати, а зараз звернімося до фактів, які підтверджують, що наш мозок — радіовипромінювач і радіоприймач водночас, і що на нього можна впливати за допомогою найрізноманітніших полів, насамперед електромагнітних та ультразвукових. Доки навколо парапсихологічних явищ точилися наукові суперечки, а дехто з вчених взагалі заперечував їхнє існування, в цілому світі провадяться експерименти з небезпечними для людства наслідками…

Ось уривок зі статті, надрукованої 1989 року в італійському журналі «Панорама»: «Експеримент тривав менше хвилини. Людина, що лежить на кушетці з підведеними до її скронь двома сталевими циліндрами, піднімає руку. Моргає…

Ми знаходимося в США, в Лос-Аламоському університеті, в лабораторії невролога Едварда Флінна. Маніпулюючи комп’ютером, Флінн показує, як людина зробила цей порух, її мозок послав цілком конкретний магнітний сигнал.

— Ми вже спроможні розшифрувати коди мозкової діяльності, яка керує нашими руховими функціями, — каже Флінн. — Коли нам вдасться виділити сигнали емоційної діяльності мозку, ми зможемо встановити над ними повний контроль».

Цей бар’єр подолано, вже вдається вловити нейрофізіологічні ознаки слова до того, як воно буде вимовлено, — за малюнком (паттерном) біоелектричної активності певних ділянок мозку. За допомогою ЕОМ можна виділити паттерни для різних звуків і дослідити, як мозок кодує слова та найпростіші логічні операції. Фактично реалізовано передбачення Івана Павлова про можливість нанесення «психологічного узору на фізіологічну канву», тобто про виявлення матеріальної основи психологічних явищ. Вже тільки безнадійні ортодокси сумніваються, що слово, думка, настрій — явища матеріальні.

Основний інструмент таких досліджень — магнітоенцелограф: він уловлює електромагнітні поля мозку, що виникають внаслідок нервової діяльності людини. Є дані, що таких апаратів у світі одинадцять, були вони і в колишньому СРСР. «Намацано» 32 точки мозку. Коли цю кількість буде подвоєно, з’явиться можливість контролювати емоції переважної більшості людей. Ось так людство стало ще перед однією прірвою.

У своїй статті «Ми сьогодні можемо промити мозок злочинцям» професор Д. Міккен з Інституту мозку Мічиганського університету писав: «Ми повинні перебудувати наше суспільство так, щоб усі з дня народження виконували те, що від них вимагає суспільство. У нас уже є для цього засоби…» Чи не нагадує така постановка питання позицію Петра Верховинського з «Бісів» Достоєвського: «Залишилися тільки ми: ті, котрі заздалегідь призначили себе для прийому влади; розумних прилучимо до себе, а на дурнях поїдемо верхи. Цього ми не повинні соромитися. Треба перевиховати покоління, аби зробити його достойним свободи».

Відомі два великі скандали, пов’язані з антилюдськими експериментами ЦРУ. Один — коли розкрилася діяльність «Меморіального інституту Аллана» в Монреалі, у якому шукали способів стирання особистості й створення «нового «Я»; довелося виплатити канадським жертвам матеріальне відшкодування — без чверті мільйон доларів кожному. Другий — події в Гайяні: замаскована під колективне самогубство смерть 911 людей, зокрема дітей та жінок — членів релігійної секти «Піплз темпл»: як довело розслідування, на їхніх тілах виявлено сліди уколу шприцом у місцях, до яких сама людина дотягтися не могла. «Піплз темпл» — таємнича лабораторія, де вивчали вплив на психіку наркотиків у поєднанні зі спеціальною дієтою та безсонням. Напрошується асоціація з «Білим братством», пристрасті навколо якого вщухли, залишивши багато невирішених питань. Та зрозуміло одне: наше суспільство не готове до таких випробувань. А готуватися необхідно.

Наталя ОКОЛІТЕНКО

За матеріалами www.personal-plus.net

.

поділитися

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
Останні матеріали:
2leep.com

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси