Міфи і правда про російські матюки

matyuki1

Комплекси неповноцінності московитів утримують більшість представників цього народу в полоні нецензурних слів і виразів, які просто протиприродні жодній нормальній людині, котра себе поважає. Навколо російських матюків існує величезна кількість міфів, що не відповідають дійсності. Наприклад, російські лінгвісти та історики поширили про матюки два міфи: що росіяни почали матюкатися у відповідь на «татаро-монгольське іго», і що матюки – гейби «породження слов’янського язичництва».

Насправді слов’яни ніколи не матюкалися. У тому числі у білорусів і українців, як і в поляків, до російської окупації 1795 найгіршими лайками були лише «курва» (продажна дівка) і «холера» (хвороба). Ні Київська Русь, ні Велике Князівство Литовське, ні Річ Посполита не зберегли жодного документа з матом і жодного розпорядження влади про боротьбу з лайкою, хоча в Московії подібних документів чимало.

Якби не російська окупація, то білоруси (литвини), українці та поляки не матюкалися б і сьогодні. Сьогодні, до речі, поляки все-таки майже не матюкаються, а словаки і чехи ВЗАГАЛI не матюкаються.

І це цілком нормально, бо більшість народів світу не знають матюків – як не знали їх і слов’яни, балти, романці, германці. Сексуальна лексика у них вкрай мізерна (у порівнянні з російською), а багато мов взагалі при лихослів’ї не використовують сексуальні теми. Наприклад, французьке «con» передає з різними артиклями назву і чоловічого, і жіночого статевого органів, а межа лихослів’я французів – просто назвати опонента цим словом. І лише тільки в англійській мові і лише на початку ХХ століття, і лише в США – з’явилася лайка «mother fucker», аналога якій немає в Європі, і яка булла калькою російських матюків – її і внесли у мову США емігранти з Росії (див. В. Бутлер «Походження жаргону в США», 1981, Нью-Йорк).

Таким чином, матюки – це зовсім не «породження слов’янського язичництва», бо слов’яни-язичники не матюкалися.

Міфом є і судження, що «у стародавній Русі матюкалися». У Київській Русі ніхто не матюкався – матюкалися лише в Московії, але вона-то саме Руссю і не була. Перші згадки про дивну звичку московитів говорити матюками історики знаходять у 1480 році, коли князь Василь III нарівні з сухим законом вимагав від московитів перестати матюкатися. Потім Іван Грозний велів «кликати по торгах», щоб московити «матюками б не сварилися і всякими б огидними промовами кепськими один одного не докоряли». Відтак німецький мандрівник Олеарій, який приїхав до Московії, з сумом зазначив найбільшу поширеність матірщини: «Малі діти, ще не вміють назвати ні Бога, ні мами, ні батька, вже мають на устах непотрібні слова».

У 1648 році цар Олексій Михайлович задумав «видалити заразу» і видав царський указ, щоб «пісень бісівських не співали, матірно та всією нікчемною лайкою не лаялися… А які люди почнуть кого сварити матюками і всякою лайкою – і тим людям за такі супротивні християнському закону за шаленства бути від Нас у великій опалі і в жорстокому покаранні».

Московський священик Яків Кротов зазначає: «Впродовж і XVII, і більшої частини XVIII століття в Московії спокійно ставилися саме до нецензурної лайки. Простий приклад: поблизу Савіно-Сторожевського Звенигородського монастиря, розташованого в трьох кілометрах від Звенигорода, протікає струмочок, і у всіх писарських книгах, починаючи з кінця XVI століття, коли була складена перша, абсолютно нормально писарі фіксували назву цього струмка, що протікав по землі, яка належала монастирю. Перша літера була «п», друга половина закінчувалася на «омий». Хто ходив сюди митися від Звенигорода, за кілька кілометрів? Не зовсім зрозуміло. Але, так чи інакше, наприкінці XVIII століття, коли проводиться генеральне межування Росії, складання повної карти Російської імперії, за указом Катерини Великої всі назви, які містять в собі непристойну лексику, матюки в корені, замінюють на більш благозвучні. З тих пір перейменований і цей звенигородський струмок».

* *

Фото звідси

До тієї пори на картах Московії-Росії існували тисячі топонімів та гідронімів, створених на основі матюків. Нічого подібного в цей час ні в Білорусі-Литві, ні в Русі-Україні тоді не було – там народ матюки не знав. Цю обставину начебто можна було б пояснити тим, що білоруси і українці ніколи не були під Ордою, а московити в Орді триста років жили, а потім у ній владу захопили, приєднавши Орду до Московії. Адже раніше радянські історики так і вважали: що мати московитів стали нібито їхньою відповіддю на «татаро-монгольське іго».

Наприклад, Володимир Кантор, белетрист і член редколегії російського журналу «Питання філософії» писав: «Але в Росії з’являється під час татар слово «Еблі», яке нам, російським людям, зрозуміло, пов’язане з ганьбою матері і так далі, тюркською означало просто одружитися. Татарин, захоплюючи дівчину, говорив, що він «Еблі» її, тобто бере її. Але для будь-якого російського простолюдина, у якого відбирали доньку, дружину, сестру, він здійснював насильство над жінкою, і внаслідок це слово набуло абсолютно характеру зґвалтування.

*Що таке матюки? Це мова тих, кого зґвалтували, тобто того нижчого шару, який відчуває себе весь час поза зоною дії високої культури і цивілізації, приниженим, ображеним, зґвалтованим. I як кожний зґвалтований раб, він готовий застосувати це насильство стосовно до свого товариша, а якщо вийде, зрозуміло, і до благородної людини».

На перший погляд, версія здається правдивою. Однак вона помилкова.
По-перше, нинішні татари Казані (тоді булгари) точнісінько так «знемагали від татарського ярма» (бо Казань була рівною мірою васалом татар, як і Москва), але жодних матюків чомусь не народили світові. По-друге, татари Орди не були тюрками, а були сумішшю тюркських і фіно-угорських племен. З цієї причини вони приєднали до Орди фінів Суздаля-Московії (мордва, мокша, ерзя, мурома, меря, чудь, мещера, перм) і прагнули об’єднати всі фіно-угорські народи, що йшли з Волги до Європи, в тому числі дійшли і до Угорщини, народ якої вважали «своїм по праву». По-третє, ніякого «татарського ярма» не було. Москва платила татарам тільки податок (половину якого собі за працю з його збору залишала – на чому і піднеслася) і виставляла своє московське військо для служби в армії Орди. Ніколи не було такого, щоб татари захоплювали в дружини дівчат Московії – це сучасні вигадки. У раби – захоплювали під час воєн, але точно так слов’ян сотнями тисяч за рабів захоплювали власне московити (наприклад, 300 тисяч білорусів були захоплені московитами у рабство у війні 1654‑1657 рр.). Але рабиня – це не дружина.

Взагалі кажучи, вся ця версія Володимира Кантора «висмоктана» з пальця лише на двох сумнівних підставах: на наявності у мові тюрків слова «Еблі» (одружуватися) і на міфі про горезвісне «татарське іго». Цього дуже мало, тим більше, що без пояснення залишаються інші головні матюки російської мови. А вони ж то як утворилися? Хоча мушу зауважити, що ця гіпотеза Кантора – вже певний прорив у темі, адже раніше радянські історики взагалі писали, що московити просто перейняли матюки у татаро-монголів, мовляв, – ті навчили московитів матюкатися. Проте ні в мові тюрків, ні в мові монголів жодних матів немає.

Так от, – є дві поважні обставини, що повністю спростовують гіпотезу Кантора про походження одного з російських матюків від тюркського слова «Еблі» (одружуватися).

1. Розкопки академіка Валентина Яніна в Новгороді призвели у 2006 році до відкриття берестяних грамот з матюками. Вони набагато давніші, ніж прихід в Суздальське князівство татар. Що ставить жирний хрест на взагалі спробі істориків пов’язати мати московитів з мовою татар (тюркською). Мало того, ці матюки на берестяних грамотах Новгорода сусідять з елементами фінської лексики – тобто, люди, що їх писали, були не слов’янами (колоністами ободритами Рюрика, що припливли з Полаб’я і побудували тут Новгород), а місцевими слов’янізованими колоністами Рюрика фінами (або саамами, або чуддю, вєсью, муромою).

2. Є в Європі ще один народ, окрім московитів, який матюкається вже тисячу років – і тими ж самими РОСIЙСЬКИМИ МАТЮКАМИ. Це – угорці.

Вперше про угорські матюки російські історики дізналися зовсім недавно – і були вкрай здивовані: адже угорці – не слов’яни, а фіно-угри. Та й не перебували ні під жодним «татаро-монгольським ігом», бо пішли з Волги в Центральну Європу за століття до народження Чингисхана і Батия. Наприклад, московський дослідник теми Євген Петренко вкрай збентежений цим фактом і визнає в одній з публікацій, що «це цілком заплутує питання походження російських матюків». Насправді це не заплутує питання, а як раз і дає повну відповідь. Угорці використовують мати, абсолютно аналогічні матам Московії, з самого часу приходу до Європи з Волги.

Зрозуміло, що гіпотеза Кантора про походження одного з російських матюків від тюркського слова «Еблі» (одружуватися) – ніяк не може бути застосована до угорців, бо тюрки не змушували їх дівчат силою вступати до шлюбу. Та й тюрків ніяких навколо угорців в Центральній Європі немає.

Євген Петренко зазначає, що сербський матірний вислів «єбєням слунце в пичку» з’явився історично недавно – всього років 250 тому, і був перейнятий сербами в угорців в період, коли Сербія потрапила з турецького ярма під владу Австро-Угорщини при імператриці Марії-Терезі.

Угорські літописи ще середньовіччя переповнені такими матюками, які більше ніде і ні в кого навколо (слов’ян, австрійців, німців, італійців та ін, в тому числі турків) не існували. Їх сербам тоді несли угорська колоніальна адміністрація, угорська армія і угорська аристократія.

Чому ж матюки угорців абсолютно ідентичні матюкам московитів? Відповідь може бути лише одна: ЦЕ – УГРО-ФIНСЬКI МАТЮКИ.

Нагадаю, що угорці, естонці, фіни й росіяни – це один і той самий фінський етнос. Росіяни, щоправда, були почасти слов’янізовані київськими попами, що насадили у них православ’я. Але от дослідження генофонду російської нації, що проводилися у 2000‑2006 роках РАН, показали, що за генами росіяни абсолютно ідентичні фінському етносу: мордві, комі, естонцям, фінам і угорцям. Що й не повинно дивувати, бо вся Центральна Росія (історична Московія) – це земля фінських народів, а всі топоніми її – фінські: Москва (народу мокша), Рязань (народу ерзя), Муром (народу мурома), Перм (народу перм) і т. д.

Єдиною «білою плямою» залишається питання стародавньої наявності матюків в Естонії та Фінляндії. Судячи з того, що берестяні грамоти Новгорода з матюками могли з великою ймовірністю писатися саамами (а не чуддю або муромою), що так само колись населяли Естонію і Фінляндію, матюки повинні бути здавна в естонців і фінів теж. Цей нюанс потребує уточнення.

З іншого боку, у фіно-угорських етносів матюки могли породити саме угри. Тобто угорці і споріднені до них народи, що залишилися жити в землях майбутньої Московії. Угорська група мов включає сьогодні тільки угорську мову і обсько-угорські хантийську і мансійську. У минулому ця група була куди більш потужною, в тому числі, імовірно, включала народ печенігів, що пішли з угорцями в Центральну Європу і по дорозі розселилися широко над Кримом і в степах Дону (їх нібито винищили татари). У самій же Московії головним етносом був мордовський етнос мокша (моксель на його мові), що дав назву річці Моксва (Moks мокша + Va вода), змінену київською мовою на більш милозвучне слов’янам «Москва». I етнос ерзя (зі столицею Ерзя і державою Велика Ерзя, пізніше зміненою на Рязань). У пермської групи комі і удмуртів виділялася держава Велика Пермі. Все це – історична територія споконвічного поширення матюків.

Артем ДЕНIКIН,
аналітична газета «Секретні дослідження»

Джерело

.

 

поділитися

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
Останні матеріали:
2leep.com

Залишити коментар

Підтвердіть що Ви не бот - виберіть чоловічка з піднятою вгору рукою:

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси