Міфи та легенди України. Змія, жаба, миша, риби

gaba1

Світ звірів тісно взаємодіє зі світом рослин. Як Світове Дерево є зв’язком трьох вселенських просторів (нижнього, середнього і верхнього), так і тварини пов’язані з кожним із трьох світів: риби, змії — з нижнім (земноводним), звірі, свійські тварини — з середнім (власне землею), птахи — з верхнім (небом, повітряним простором).
Ця розповідь про “братів наших менших” з нижнього світу (тварин земноводного (нижнього) простору), який символізується корінням Дерева Життя і в якому перебувають підземні мешканці та всі водоплаваючі. Як правило, майже всі вони пов’язані з уявленнями про світ Предків (Нави) і є зв’язківцями з підземним царством, представниками родючих сил природи.
Змія (Змій). Давні уявлення про змію пов’язують її зі стихією води, джерелами, ріками, морями. Змія — хранителька підземного світу, древній символ родючості. Змій — символ Велеса як земноводної стихії, охоронець входу в підземне царство Вирію. Боротьба Перуна-змієборця з Велесом у слов’янській міфології уособлює природну взаємодію стихій — небесного вогню і земної води. Отже, образ змії-змія наділений водночас і позитивною, і негативною символікою. Таким він залишився і донині. Якщо християни, наприклад, уявляють Георгія-змієборця як переможця змія-язичництва, то український філософ Григорій Сковорода уявляв Біблію “потопом зміїним, що залив усю землю брехнею”.
*Народні уявлення про змію (гадюку) дуже різноманітні. Змії мають свого царя або царицю, які розпоряджаються “зміїним народом”. Цар зміїв навесні своїм шипінням пробуджує весь зміїний рід, на Купайла збирає своїх підданих, дає накази, призначає кожній змії жертву (кому кого вжалити, а кого не кусати), а перед Здвиженням — заслуховує звіт усіх гадів про те, як вони прожили минуле літо. Зміїний цар або цариця, як правило, мають особливий знак — золоту корону, перстень, діаманти.
Чи не найбільше народних знань про змію відображено у знахарському словесному мистецтві (заклинаннях, замовляннях тощо). Здавна люди розпізнали й природні особливості зміїної отрути, її лікувальні і смертоносні властивості. Цілющою або магічною силою народ наділяє линовище (скинуту шкіру гадюки). За легендами це змія (гадюка) навчила людей пізнавати цілющі рослини, недарма існують казки про “зміїну траву”, бо тільки змії відомий листок, який загоює рани і повертає життя. Казковий герой, з’ївши м’ясо гадюки, набуває здатності розуміти мову рослин і тварин.
У міфах про змію-царицю (чи зміїного царя — полоза) розповідається, що вони дають людині квітку папороті або золотий ріжок достатку. Треба тільки знати чарівне слово і в добрий час виконати просту обрядодію: розстелити перед зміїною царицею білий обрус (скатертину). А пізнати зміїну царицю можна по золотій короні (золотих ріжках), якими вона виділяється з-поміж інших змій. Як же дізнатися про той добрий час, коли таке диво можливе?
У народному календарі маємо два зміїних свята в Колі Сварожомувесняний Благовісник (26 березня), коли змії прокидаються, і Здвиження (14 вересня), коли вони засинають на зиму (ховаються під землю). Подекуди збереглася народна назва цього дня “гадюшник”, коли гади виповзають на поверхню землі (християнське “св. Руфа-Родіона”, або “архангела Гавриїла”). Це свято, за язичницьким календарем, пов’язане з пробудженням громової сили, тому Благовісником народ вважав насамперед Перуна, який благословляє пробудження природи. На Гуцульшині кажуть: “Того дня благословит Бог землю і усєка живина, що є у земли, вилазит наверх”. Уявлення гуцулів про Благовісника має надзвичайно стародавнє походження. Вважають, що він — володар Сонця, а тому це свято подекуди вважали навіть більшим, ніж сам Великдень.
Змія (гадюка, жіночий символ) і змій (чоловічий символ) в українській міфології нетотожні. За однією з казок, якщо змія сім літ не чула людського голосу (варіант: церковного дзвону), вона перетворюється на змія — у неї виростають крила і вона набуває здатності літати. Наш летючий змій близький до східного дракона. Він викрадає царівну і відносить в своє тридев’яте царство, звідки її визволяє казковий герой Василь-царевич (символ Місяця, пізніший варіант — Іван-царевич). Досить часто казковий Змій буває багатоголовим, а герой мусить його вбити, аби визволити свою кохану. В цих міфологемах змій (або Кощій), як правило, символізує зимові темні сили, а герой визволяє Весну, пробуджує вегетативні сили землі.
У багатьох народів змія символізує мудрість. У слов’янській міфології існує кілька типів чи образів змія і змії. Найпоширенішим є уявлення про змію як жіночу силу родючості, покровительку домашнього вогнища — саме такою знаємо змію (вужа) Трипільської культури. Змій відомий також як чоловіче запліднююче начало (фалічний символ), охоронець кордонів, збирач данини, спокусник і викрадач жінок.
Коловорот також позначав змію. Орнаментальний мотив як спіралі, так і змії був дуже поширеним на трипільських виробах. Символ змії в орнаментиці трипільської кераміки окремих груп поселень становить до 45% від усіх відомих знаків. В Трипільські часи знаки змії символізували доброго змія, охоронця хатнього добра, домовика. Спіралевидні змії зображалися на посуді, на грудях або животі статуеток богинь. Такі статуетки, можливо, були оберегом вагітності, або символізували родючість – бо ж Змій в трипільські і дотрипільські часи часто виступав символом чоловічого начала.

Жаба — жіночий символ підземного світу. Побутує уявлення про жабу як зачаровану царівну: побачивши її вперше навесні, вітаються з нею як з “панною”. За аналогією до образу царівни-жаби, справжню жабу подекуди *вважають перетвореною відьмою. Погляду жаби уникають, бо думають, що вона може зурочити (рос. – “сглазить”). Чарівні властивості жаби близькі до зміїних. Їх має її шкіра, лапка, певні кісточки або порошок із засушеної жаби, які використовували відаючі жінки, чаклунки, знахарки. Через те, що жаба є незвичайною твариною, існувало багато табу щодо неї.
Жабу не можна брати в руки, бо вона може наслати бородавки, не можна показувати на неї пальцем — заболить спина, не можна вбивати — буде сильна злива (мати вмре). Прикмети, пов’язані з жабою, мають негативну символіку: якщо жаба перелізе дорогу — на шкоду, невдачу, якщо вскочить у хату — в родині буде велика втрата, навіть смерть.
Водночас з допомогою гадюки і жаби можна було роздобути чарівну паличку. Для цього слід підгледіти, коли вони б’ються і розборонити їх палицею. З цього часу палиця набуває магічної сили: розганяє хмари, приносить багатство, відганяє ворога.
Жаби (Дударі) – персонажі стародавньої української міфології. Легенда розповідає, що в дуже давні часи жили Чоловік і Жінка. Чоловік був ледачий, нічого не робив, лише їв та спав, а ввечері довго й одноманітно грав на дуді, чим сприяв доброму відпочинку й міцному сну своїх односельців. Жінка, навпаки, була роботяща і все господарство тримала на собі. Одного разу вона зібралася у віддалене городище на ярмарок. Чоловік теж поплентався за нею. Коли вона спродала дещицю, Чоловік попросив грошей на пиво, а нажлуктавшись, завалився спати. Жінка спродалася, накупила потрібного краму й стала будити чоловіка, аби йти додому. Але він зажадав, щоби вона несла його. Жінка терпляче звалила Чоловіка собі на плечі й понесла разом з крамом. Але, переходячи вбрід річку, Жінка зупинилася, в неї запаморочилося в голові. Аби не впасти, стала молити МОКОШУ про порятунок. Богиня – охоронниця жінок – вмить опинилася біля страдниці і в гніві зірвала Чоловіка зі спини Жінки та кинула його у воду, перетворивши у тварину з великим черевцем і слаборозвинутими кінцівками. Цю істоту й було названо ЖАБОЮ, або ДУДАРЕМ.
Звідси й повір’я, що кумкання жаб сприяє доброму сну людей. (За М. Кожухар-Плачиндою).
Волхви суворо забороняли вбивати жаб. Культ жаб. відігравав позитивну роль у екологічному вихованні давніх українців.
Давні переселенці “на нові землі” ПЕЛАЗГИ та ін. популяризували легенду про жаб, завдяки чому цей сюжет став знаний у різних країнах.

Ящірка близька за своєю символікою до “гадів”, тому в народі вона наділяється магічними якостями посланця з підземного світу. Вона *охоронниця підземних скарбів. Вважають, що в ящірках виходять на землю душі покійних, аби подивитися на життя. Тому її забороняється убивати. Сонце не повинно бачити убиту ящірку, тому її слід закопувати в землю. Водночас вона має лікувальні властивості — від головного болю рекомендували саджати ящірку в капелюх і надягати на голову. Якщо вперше навесні побачиш ящірку, слід перегнати її через пояс, кинувши його на землю, тоді цей пояс набуває властивостей лікувати поперек.

Миша належить до тварин “нижнього” світу, оскільки живе в норі (під *землею). Коли в дитини випадає перший молочний зуб, здійснювали такий обряд: кидали цей зуб на горище і казали: “Мишко, мишко, на тобі зуба кістяного, дай мені — золотого (залізного)”. За поведінкою мишей ворожили на врожай: якщо миша вириє нірку на горбочку – буде недорід і високі ціни на хліб, якщо в низовині — добрий врожай і низькі ціни на хліб, а якщо миші вилізуть з нори і пищатимуть — чекай голоду.

Риби — представники нижнього світу — вважалися посланцями водної стихії і протиставлялися птахам. Існує міфологема риби як своєрідного деміурга — творця світу: риба виносить з дна океану (первісного хаосу) мул, пісок, тобто елементи, з яких створюється Земля (космос). Відомий також мотив Риби-Кита (або трьох китів), які тримають на своїх спинах Землю. Іноді опорою Землі вважається дельфін. Сонце вдень виїжджає на небо на білих конях, запряжених у золоту колісницю, а вночі опускається на дно космічного океану на рибині. У казках риби виступають символом Місяця. Саме в цій ролі вони й присутні у вигляді обов’язкової страви на різдвяному столі.
Кожен вид риб має свого царя, який ними править. Усіма рибами й іншими представниками водного царства, звичайно, править Водяник. Різним видам риб народна уява також надавала різних значень. Так, сом вважається конем Водяника, на якому він виїздить на полювання вночі, а іноді й сам може перетворюватися на сома. Форель пов’язують зі священними водами і джерелами, наділяють мудрістю, здатністю до передбачень та пізнання інших невидимих людині світів. Змієподібних риб в’юна і вугра народ відносить до “гадів”, а рибалки часто називають їх “зміїними братами”. Лосось здавна у багатьох народів вважається фалічним символом і використовується в чоловічій магії родючості. В індіанців Америки існує навіть ритуальний “лососевий танець” для забезпечення добрих ловів.
Щука символізує роздольне життя, веселощі, широкий простір. Недарма *її назва в народних казках і піснях стала синонімом рибного роду і водного простору взагалі: “розгулялась щука-риба”, “щука-риба в морі гуляє доволі” тощо. Окуня прийнято вважати подружньою парою щуки, про це йдеться в піснях: “А я собі гуляю, як щука (рибка) по Дунаю, як щука з окунцями, — я молода з хлопцями”. Щука в народному уявленні стала символом хитрощів (як лисиця серед звірів). У казках вона часто-густо наділена здатністю виконувати всі бажання. Магічними властивостями наділялися також кістки щуки. Наприклад, хрестоподібну кістку зі щучої голови використовували у бджолярстві: розтерту на порошок її підмішували до їжі бджолам для підвищення медоносності. Щучі зуби носили на шиї як обереги від укусу змії.
Короп вважається рибою Велеса і був ритуальною стравою на всі Велесові свята (у християнстві він став рибою св. Миколая).
У слов’ян “золота рибка” також наділялася здатністю виконувати всі бажання, крім одного: вона не може прислужуватися (саме про це йдеться у відомій казці). Інші народи шанували золоту рибку (вид риби) за її красу.
Риба загалом вважається німою, тому існує багато приказок з порівняннями: “німий, як риба”. Однак риби між собою вміють добре спілкуватися тільки їм відомим способом, тому першу виловлену рибину випускали назад у річку з проханням привести “батька, матір, сестру, брата”.
Існує повір’я: якщо душі померлих відлітають до Вирію у вигляді птахів, то душі утоплеників перевтілюються у риб.

Рак. Особливість цієї істоти в тому, що він плаває “задом наперед”. Тому рак символізує відступ, відсталість, певною мірою сліпоту, бо очі *дивляться назад. Водночас через свою природжену недосконалість, рак наділений надзвичайною “інтуїцією”: те, чого не бачить очима, відчуває інтуїтивно. Недаремно і люди, народжені під сузір’ям Рака, краще бачать те, що “позаду”, тобто минуле, а це допомагає їм краще орієнтуватися в тому, що буде у майбутньому.
Відомо, що в казці про Козу-дерезу саме рак виганяє цю тварину із зайчикової хатки. Хоча він є найменшим з усіх тварин (лисиця, вовк, ведмідь), зате знає магічне слово: “А я рак-неборак, як ущипну — буде знак!” Хоча фольклористи вважають, що з допомогою рака виганяли різних звірів із нір тільки в казках, але ці перекази містять і раціональні знання. Рака використовували в господарстві не тільки з магічною метою, а й з практичною: підвішений на дерево живий рак відганяє гусінь.
В Україні (Таврія) збереглися ше й спеціальні календарні обряди і рачині свята: побутував звичай “женіння рака”, який здійснювали рибалки в день Водяника (у християнстві замінено св. Петром), у язичників святкується 29 червня за григоріанським календарем. Дослідник козацької старовини Д. Яворницький цей обряд описав так: рака одягали в чоловічий одяг, а рачиху — в жіночий, прикрашали квітами і стрічками та “вінчали”. Цей обряд має на меті забезпечити приплід риби і збільшити її вилов.
Магічні властивості рака — вміння в екстремальних умовах викликати дощ. Для цього здійснювали обряд “похорон рака” (закопували його в землю, супроводжуючи голосінням як за померлим, іноді на такій “рачій могилі” ставили й хрест). Якщо ж рака випускають у воду, то тим самим заспокоюють дощові сили природи і “не пускають дощу”.

*

Використана література:
Г.Лозко “Українське народознавство”
С. Плачинда “Словник давньоукраїнської міфології”

 

.

поділитися

Share to Google Plus
Останні матеріали:
2leep.com

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси