Міфи та легенди України. Зозуля, півень, ворон

woron

Люди вивчали природу тварин і властивості рослин для практичної мети – співпраці з навколишнім світом. Святкові жертвопринесення певних тварин Богам і ритуальне вживання м’яса сакралізованих тварин (або їх хлібних зображень), що супроводжувалося магічними обрядодіями і словами, у давнину мало на меті прилучення родини до сил природи, і через це – примноження добробуту, забезпечення родючості людей і тварин.

Продовжуємо знайомство з птахами-тотемами давніх слов’ян.

*

Зозуля – віща птиця, присвячена Богині Весни Живі, символ людської долі. Свято богині Живи відмічали під час воскресіння природи. Їй приносили пожертви ті, хто навесні вперше почув голос зозулі. Вважалося, що сам Бог чи Богиня в образі зозулі літає лісами і віщує роки. Зозулю запитували скільки літ житиме та чи інша людина, скільки матиме дітей тощо. А після того, скільки разів вона «накує», робили висновки про тривалість того, про що запитували. Тому зозуля пов’язана з Богинею Долі. Про це говорить українська приказка: “Зозулечка кувала, літечка казала”.
За повір’ями зозуля вважається посередницею між світами Нави, Яви та Прави. Вона прилітає останньою і відлітає до Вирію першою тому, що вона відчиняє зачиняє небесну браму як «ключниця» Вирію.

Побутують такі прикмети: якщо зозуля вперше закує на сході сонця і при зеленому дереві – на врожай, якщо увечері і на «голе дерево» – до неврожаю, голоду та епідемій. Якщо закує після співу солов’я, то буде гарне літо, коли ж почути зозулю раніше солов’я – переслідуватимуть невдачі. Хто зачує зозулю на голодний шлунок, тому буде невдача. Якщо ж зозуля не закує аж до Купайла, буже неврожай, голод, мор. Почувши вперше зозулю, слід побряжчати монетами, «щоб водились гроші». Про це й приказка: «Сховай грошульку на зозульку», бо якщо в цей час грошей не виявиться, не буде їх протягом року.

Зозуля перестає кувати після Перунових свят (у християнстві після Петрівки). Якщо ж почути її після цього часу – на біду. Щоб запобігти негативній магії (не дати їй кувати після вказаного часу), з пшеничного борошна, яєць та сиру випікали спеціальні пампушки – «мандрики». В такому випадку кажуть, що «зозуля мандрикою подавилась».
В Україні господині також варили вареники з сиром і казали: «Будемо давити зозулю вареником». Крім того, вважалося, що це хліб, який зозуля бере із собою на дорогу («у мандри») до Вирію.

Кування зозулі поблизу хати віщувало весілля, особливо, якщо вона сяде на калину. Магічною силою наділялося пір’я зозулі або гілочки з того дерева, на якому вона кувала.

Цікава легенда про те, що “зозуля – то вдовиця, тому вона гнізда не в’є”:
…Зайшли дівчата подалі від людського ока та й скупалися в Росі. Стали вдягатися. А одна все хлюпочеться та й хлюпочеться. «Гей, Милашо, ану вилазь, бо Водяник схопить!» – гукають подруги. А вона показує пучечок кропиви – обереги, що її взяла з собою у воду, та й далі хлюпочеться. Пішли дівчата. Милаша вийшла з води, кинулась до одежі, а на ній лежить величезний вужака. Злякано відсахнулась дівчина. А вуж раптом озивається до неї людським голосом: «Якщо візьмеш злюб зі мною, то віддам одежу». Страшно стало дівчині: як же за таку потвору віддаватися? А він своєї: «Ти не дивись, що я повзучий. Ось тільки поклянись іменем Богині своєї, що візьмеш злюб зі мною, то й побачиш, який я насправді, ще й полюбиш мене». Стоїть, тримтить Милаша од холоду й страху.
Вже й череда йде з пасовиська. Треба й Милаші повертатися додому корів доїть та порати. А вуж лежить на її білій сорочці. Тоді вона зітхнула й каже: «Клянуся Мокошею, що візьму злюб з тобою, вуже». І вмить сяйво спалахнуло над її одежею. Милаша од жаху заплющила очі. А коли розплющила, побачила красеня юнака, що промовляв, сором’язливо відводячи погляд від її голого тіла: «Одягайся, Милашо, та кажи, коли присилати старостів до тебе…»
Гарно зажили Милаша й Уж. Вона й справді полюбила свого судженого: і вродливий він, і добрий, і мисливець з нього вдатний, і ратай беручкий.
Та одного разу засумував він. Каже: «Піду я, Милашо, до свого роду. Погостюю трохи. А коли забарюся, ти, жоно, прийди до того місця, де ми вперше зустрілися, та й гукни: ку-ку! Я й повернуся».
Тілечки два дні витримала без коханого чоловіка Милаша. Побігла на знайоме місце, гукнула щодуху «ку-ку», аж він і виринув з води вужем, а за кущами перетворився в чоловіка. Питає вона: «Чого забарився?» А він: «Рід мій не пускав мене до тебе».
Знову зажили гарно і щасливо. Аж ось удруге засумував чоловік, потягло до свого роду. Довго тоді кувала Милаша понад берегом, доки повернула чоловіка.
З часом і втретє зібрався Вуж до своїх родичів. Іде і каже Милаші: «Якщо мене зовсім не відпускатимуть, то я пришлю свого побратима. Він тебе й одвезе до мого роду. Ти тільки не бійся і не відмовляйся, бо погано буде тобі».
Довго не було чоловіка. Довго ходила Милаша понад берегом й гукала «ку-ку». Нарешті виплив страшнющий вусатий вуж, схожий на змія, і сказав: «Просить тебе чоловік твій і весь рід наш перейти жити до нас. Станеш ти царицею підводною».
Злякалася Милаша, кинулася тікати. Одбігла трохи од Росі та й… у небо злетіла – птахою стала. Літає відтоді та всегукає «ку-ку». Шукає щастя своє. Та не знайти його ніколи.

*

Півень (стародавнє Кур) – віщий птах, провісник Зорі і Сонця, дуже шанований усіма слов’янськими народами. Своїм голосним співом, він нібито пробуджує з нічного сну небесне світило, повертаючи на Землю світло дня. Через це в Україні його називають Будимиром.
Українська загадка порівнює Сонце і його промені з півнем “Сидить півень на вербі, спустив коси до землі”.
Півень, як і всі інші птахи, вважається «двічі народженим» – спочатку яйце, а потім саме пташеня. Тому пташине (найчастіше куряче) яйце є божественним символом відродження природи і використовується з магічною метою в обрядах, починаючи від Стрітення до Купайла.
Уявлення про Сонце як золоте яйце знайшло своє відображення в численних казках різних народів. Це яйце, занесене в темну хату, освітлює все навкруги, як сонце. Відомі казки про Курочку Рябу, Качечку з золотим яйцем.

Цікава казка про Півня (Кочета), який зніс чарівне яйце. Із цього яйця потекло сім річок, що наповнили землю зеленню і всякими плодами, перетворивши її в Рай. Безтурботно і щасливо жили в цьому Раю люди. А високо в небі сидів божий Кочет і щодня сповіщав людям, коли що треба робити: коли вставати, коли працювати, коли обідати. Надокучило це людям і почали просити Богів, щоб звільнили їх від набридливого птаха, мовляв, «ми самі знаємо, коли і що нам робити». Боги послухали і виконали прохання – божественний півень зник з Неба і почалося безладдя, голод і хвороби. Тому навесні люди й пишуть писанки, аби на Великдень відродився небесний півень (Сонце) і навів лад на Землі.

Півень присвячувався Сварогу, Світовиду, Перуну – Богам Великого Триглава.
Півня приносили в жертву при будівлі хати та господарських споруд, особливо овина, бо він здавна був пов’язаний з культом Вогню-Сварожича. Саме через свій зв’язок із небесним вогнем півень став символом вогню земного, він вважається як охоронцем дому від пожежі, так і винуватцем пожежі (особливо червоний півень).

У багатьох європейських народів півень також вважається символом хлібного духу, духу врожаю. «Сидить півень на копі, дивується бороді…» – співається в українській жниварській пісні під час обряду завивання «Велесової бороди».

Півень також наділявся різними якостями залежно від кольору: білий – півень Світовида, приносить щастя; чорний – символ грозових хмар, приносить сварки; червоний – символ вогню, може передбачати пожежу (якщо кричить і б’ється у вікно). Символом небесного світу був білий півень, а підземного темного царства – чорний.
Півень широко використовувався у слов’янських звичаях, пов’язаних із магією родючості полів, у жниварських, весільних обрядах, а також у дівочих ворожіннях про заміжжя. Крик півня, за народними віруваннями, відганяє різного роду злих духів, «нечисту силу», оберігає від епідемій.
Півень має таку природу, що тісно поєднується зі станом космосу: він співає у певний час дня і ночі, починаючи з опівночі, – «перші півні», «другі півні», і, нарешті, вранці – «треті півні»).

У зв’язку з цим, своєчасний спів півня сприймається як символ порядку, ладу. Існували також деякі прикмети, пов’язані з півнем: якщо він прокричить на порозі – чекай гостей; несвоєчасний крик півня віщує отримання новин (листів). Якщо ж курка закукурікає – то недобрий знак. Якщо кури «купаються» в пилюці – буде дощ. У греків і римлян були кури, що використовувалися спеціально для ворожінь: їм посипали певне зерно і за тим, як вони клювали, могли передбачати наслідки війни. Таких птахів доглядали спеціальні служителі, бо кожен легіон мав своїх «віщих курей».

*

Крук (Ворон ). У слов’янських міфах ворон називається “птицею віщою”, яка вміє говорити людською мовою. У казках ворон виступає власником золота, срібла і самоцвітів, які зберігаються в його гнізді, він приносить «живу» і «мертву» воду, дістає молодильні яблука.
Як свідчить давньоскандинавський епос, ворони Гугін і Мунін були посланниками Одіна, якому щодня приносили звістку про всі події, які відбувалися в світі.
Оскільки птахи літають у просторі, вважалося, що вони більше чують і бачать, тому й знають краще від людей, про те, що відбувається в світі.

Якщо зграї ворон супроводжували військо, то вважали, що вони віщують поразку і загибель багатьох воїнів. Траплялося, що орли й ворони летіли разом. Це знак, де буде запекла битва: хтось одержить перемогу, а хтось – поразку (Іпатієвський літопис 1249р., опис битви Ростислава з Данилом Галицьким). В українських народних думах ворон, який «кряче», віщує смерть козака. У германців, навпаки, оскільки ворон – помічник Одіна, вірили, що він – вісник перемоги.

Слов’яни переконані, що в Чистий четвер крук перший купає своїх дітей у цілющій воді, наділеній чарівними властивостями. Вважалося, що цей обряд, виконаний людиною «до ворона», приносить надзвичайну силу.
Ворон також віщує непогоду: якщо каркає – до вітру, бурі, заметілі (залежно від пори року). Вороняче каркання вважають поганою прикметою. Щоб захиститися від негативної прикмети, слід відповісти вороні: «Кар – на твою голову!»
.

поділитися

Share to Google Plus
Останні матеріали:
2leep.com

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси