Семантика українського народного шитва

shitvo2

Українське шитво, зберігши прадавні традиції та увібравши в себе найкраще з культур народів Азії та Європи, завжди дивувало, милувало око та надихало на прекрасні почуття не тільки українців, але й багатьох чужинців. Багато народів світу зберегло давню культуру у своїх вишивках, і українські серед них займають чільне місце. Уже в другій половині ХІХ століття прогресивні вчені, дослідники, інтелігенція зрозуміли це і почали збирати перлини народного вишиття. Ці зразки поступово стали основою різноманітних приватних та державних музейних колекцій. Одночасно взялись до популяризації народного шитва кустарні товариства та земства, котрі мали в тодішній імперії і за кордоном свої представництва. Так от, вже тоді українську вишивку помічали і удостоювали золотими медалями та першими преміями на міжнародних виставках-салонах у Парижі, Берліні, Лейпцігу та багатьох інших містах. Ювелірне виконання, значний обсяг праці на вишитих речах часто зовні сприймались конкурсним журі як машинна робота. Багато майстринь працювало під егідою земств, виконуючи на замовлення за каталогами різноманітні вироби. Навіть за радянських часів, ще до Другої Світової війни Україна експортувала і давала значний прибуток державі від вишиваної продукції. В тодішньому СРСР українські сорочки складали навіть певну моду, яка підтримувалась керівництвом країни. Але й знаємо вже з ближчої історії, що за любов до вишитої сорочки можна було сісти в тюрму, і людей, котрі були прихильні до народної культури, оголошували націоналістами та переслідували. Слава Богу, ті часи вже позаду. Проте в якому стані зараз наша вишивка, чи зберегла вона ті правічні скарби божественної мудрості у орнаментах, символах та знаках, що впливали на свідомість людей і давали відчуття нашим предкам, що вони – українці?

Ми – українці, досить багаті своєю традиційною культурою, зокрема вишивкою. Але світ ще не пізнав цього багатства. На жаль, цього багатства не усвідомлює і не розуміє більшість українців. Скарби народної вишивки лежать по музейних збірках та приватних колекціях, а серед людей поширені далеко не кращі зразки вишиття, котрі копіюються здебільшого з різноманітних журналів не українського походження. Вишивка в наш час стала цінуватись за свою декоративність, багатство оздоблення. При цьому замість давніх узорів, переважно геометричних орнаментів, вишиваються квіткові – хрестиком, або гладдю. З усього розмаїття швів (їх налічується на Україні понад 200) зараз використовується ледве 20 з явним переважанням двох названих вище. Ситуація, що склалася на сьогодні, є результатом дії багатьох чинників протягом досить тривалого відтинку історії.

Перенесемося в часі на багато віків назад, коли на наших землях не було християнства. Це часи, коли наші предки жили в цілковитій гармонії з Природою, тобто Богом. Знання людей передбачали чітке розуміння Світоладу, котрий не тільки фізичний, населений видимими створіннями, але й не видимий – населений різними силами природи, духами, або елементалами чотирьох формотворчих стихій – вогню, повітря, землі і води. По суті, всі геометричні та багато рослинних і рослинно-геометричних орнаментів містять у собі елементи, знаки цих стихій. Ці символи спрацьовують на вишитих речах, як певні коди, ключі, які є сигналом для включення в роботу відповідних енергій, що співвідносяться з цими стихіями. Людина не виняток з усього живого, і також складається з першоелементів вищеназваних стихій. Таким чином, наші предки, наносячи певну вишивку на одяг, чи ритуальні тканини – обруси, рушники, намагались привабити для гармонійного існування той комплекс енергій, який обслуговується певною категорією службових духів, і є провідником цих енергій. Якщо більш простіше виразитись, то люди намагались привабити до себе світлих, добрих духів і відвернути злі, або темні сили з руйнівною енергетикою. При цьому, звичайно, існувало багато орнаментів, які враховували стать та вік людини, певні ритуали пов’язані з народженням, одруженням, смертю та багатьма іншими поворотними моментами в житті конкретної людини. Відомі жіночі сорочки, які носились лише під час вагітності. В наш час на Закарпатті, в долині річки Боржава була записана інформація про те, що жінки дітородного періоду носили сорочки з хрещатим ромбом до сорокалітнього віку. Коли дітей вже після цього не збирались народжувати, то випорювали з рукава цей значний елемент і замість нього вишивали невеликий цільний ромб. Як рушники в житлі, так вишиті сорочки в аурі, тобто енергетичному полі людини структурували простір, щоб забезпечити гармонійне існування. Зараз популярним стало мистецтво облаштовувати свій дім за китайською системою фен-шуй. Ця практика передбачає розташовувати будинок і всі речі в ньому так, щоб оптимально циркулювала в ньому енергія ( по-китайськи – “ци”). Для приваблювання енергії здавен китайці користуються червоними ліхтариками, червоними китицями, які розвішують у різних місцях помешкання. Порівняйте тепер цю східну традицію з давньою українською – розвішувати на стінах рушники з червоним вишиттям, застосовувати червоні нитки у вишивці одягу, особливо весільному.

*Люди шукають обереги у візерунках, не розуміючи, що все шитво слугує оберегом. Це привело до появи в рушниках написів на зразок “На щастя – на долю”, як на писанках пишуть “Христос Воскрес”. Ці фрази-програми сповна входять до значення орнаментів відповідних ритуальних речей, але якщо вишивку, чи розпис сприймати як декор, тоді цілком зрозуміла поява слів. Хоча, безумовно, вишивались певні позначки на сорочках, які не узгоджувались з основним орнаментом, або взагалі розміщувались осторонь, здебільшого на лівому плечі, чи під лівим рукавом. Як показали дослідження, це знаки від зурочення, “лихого ока”, тощо. Чим старіші зразки шитва ми вивчаємо по музейних збірках, тим більше переконуємось в тому, що вишивка в першу чергу носила не декоративний, а ритуальний, обрядовий, сакральний характер. Вишивання – це священнодійство. Кожна жінка в минулому розуміла це і свідомо, вишиваючи, вкладала певний зміст у ту річ, яку виготовляла. Старі вишивки часто є скромними за обсягом роботи, пишністю орнаменту. Уявіть собі хлопця, який збирається до війська, і мати вишиває йому у дорогу рушника, який повинен оберігати рідну дитину, щоб живий, неушкоджений повернувся додому. Скільки можна встигнути вишити на полотні за відпущений день, або два? А встигали, бо важливо було не багатство вишивки, а необхідні символи позначити, сконцентрувавши в них свої побажання-молитви.

Дослідженнями встановлено, що у вишиванні, як надзвичайно цікавому, наповненому високим змістом творчому процесі все грає роль – наш настрій, час та місце, де проходить вишивання, інструмент (голки), матеріали (полотно, вишивальні нитки) та багато іншого. Перш, ніж приступити до роботи, ми повинні настроїтися на гармонійний лад, в душі своїй помолитися і приступити до роботи з найчистішими думками. Голка, яку ми беремо до рук, є унікальний інструмент, з яким у народі існує багато повір’їв. Сталева дротинка, котра загострена з одного боку і має отвір з другого, здатна проводити біоенергії у сотні разів більше, ніж звичайний шматок дроту. Беручи голку з ниткою до рук, ми передаємо свій енергетичний потенціал на голку, яка на кінчику надзвичайно сильно намагнічується. До чого б голка не торкалась, вона залишає там наш енергетичний слід. Відомо, що людські руки, пальці проводять енергетичні потоки, канали. Поширений неконтактний енергетичний масаж та лікування руками на відстані. Так от, наша енергетика через ці потоки проходить на голку, і під час вишивання на тканину. При кожному проколі тканини голкою залишається енергетика, але важливо, якої якості. Якщо колись дівчина вишивала собі весільні рушники, то вона цілком думками своїми була зосереджена на тому, яким має бути її суджений, як добре вони житимуть у парі, які прекрасні, здорові, щасливі діти у них будуть і тому подібне. Під час вишивання добре читати молитви, співати народні пісні, бо вони також, як і наші прадавні орнаменти, мають особливий ритм. Зрозуміло, що ніякий купований рушник, який би він гарний не був, не замінить власноруч вишитого. Коли дівчина вишивала і була сконцентрована на високих помислах, то часом не рівно лягали стібки, чи довільно розташовувався візерунок. Особливо це помітно на рушниках з рослинними композиціями. Але робота не припинялася, бо головним залишалось нанесення інформації на хвилі серця, почуттів ( “на потоці”), а не холодна краса вивірених розумом з комп’ютерною точністю ліній. З розповідей стареньких бабусь відомо, що коли вони вишивали, особливо рушники, то ніколи не випорювали роботу через “помилки” ( якщо десь трохи нерівно лягла нитка). Вишивання, як життя – ми не можемо наново прожити вчорашній день, він вийшов таким, як мав бути. Випорювати роботу, значить вносити хаос, безладдя у життєву програму. А тепер подивіться на сучасні роботи, з якими думками вони виготовлялись? Через це, коли ми споглядаємо старі вишивки, нам часто несвідомо хочеться погладити їх руками ( частіше ми це робимо поглядом), щоб зняти ту позитивну інформацію, що назавжди залишилась в них. Ми довго милуємось красою тих, часом не рівних, але таких теплих для нашої душі узорів.

Кожен район України, часто навіть окреме село, чітко вирізняється своїм шитвом. Але ми не можемо сказати, що на тих візерунках записана історія України чи певного поселення. Вона, звісно, там є, але в контексті набагато ширшому – глобальному, космічному. Тому часом так схожі є орнаменти з різних куточків світу. Але виділяються вони своїм національним колоритом, характером розміщення на одязі чи застосуванням у ритуальних, вжиткових тканинах.

Перш, ніж почати характеристику знакових систем та окремих символів в українському шитві, варто відзначити деякі загальні моменти. Розглядати семантику можна в трьох площинах:

екзотерично – що означає вивчення форми символу, його складових частин, ліній, кольорів та інших параметрів, що лежать на поверхні, відкритій для емпіричного вивчення з допомогою органів чуття;

понятійно – сюди входить проникнення до ідеї, що лежить за символом, яка може бути виражена в його імені, до його змісту, до його значення як цілого, або до часткового значення. Ця характеристика символів може бути бездонною “криницею”, з якої кожен отримує інформацію в залежності від його ерудиції, ступеня розвитку інтелекту. Сюди ж належать народні назви, які, незважаючи на певну морфологічну спорідненість з простими формами життя, часто дають ключі для розгадки таємниць семантики;

езотерично – це передбачає дію на вас сили або енергії і якість тих вібрацій, які може збудити символ у якомусь із наших духовних центрів (чакр). Це ті відчуття, які неможливо передати словами, бо будь-який опис не дасть повної характеристики інформації, що йде через певний духовний центр. Часом можна лише почути, що якась вишиванка “тепла”, а від якоїсь віє “холодом”. Окремі речі впливають на нас, наше самопочуття позитивно, поліпшують настрій, в той час як деякі навпаки, пригнічують, і людині інтуїтивно хочеться заховатися від такого впливу.

Потрібно зауважити, що не існує стандартного набору інтерпретацій якого б то не було символу і що для кожної людини будь-який символ несе унікальний зміст. При цьому розум повинен дотримуватись рівноваги між формою та ідеєю, виразом та якістю, знаком та змістом. Тому кожен, хто тільки починає вивчати семантику, спочатку натикається на різноманітні тлумачення символів, сперечається з приводу їх значення, проходить ніби через дитячий період їх осягнення. Для ілюстрації цього можна привести простий приклад. Ви бачите яблуко на столі і запитуєте свого співрозмовника, котрий сидить навпроти вас, якого воно кольору. Співрозмовник каже, що воно червоне, а ви стверджуєте, що воно жовте. Кожен з вас правий по своєму, але не варто сперечатися. Досить повернути яблуко і переконатись в парадоксальності ситуації, коли кожен вийшов правий і неправий водночас – яблуко виявилось червонобоким. Кожен в цій ситуації побачив лише один бік. Цей простий приклад є ілюстрацією того, наскільки Істина об’ємна. Вона схожа на огранений кристал самоцвіту, де кожен, дивлячись на нього, бачить в певний момент лише одну грань. Власне, життя тим і цікаве, що ми постійно бачимо рух цього кристалу, його динаміку і маємо можливість у кожну мить по-новому пізнавати Світ з безліччю його проявів.

У книзі Тетяни Платонової “Таємна доктрина Гермеса Трисмегіста” говориться дуже цікаво про характер передачі та втілення ідей Творця. Ідеї ним започатковуються у вигляді схем, які потім приймаються високими службовими духами, переживаються ними і передаються ієрархічно нижче. Схеми працюють як матриці, за якими далі розгортається велична панорама ткання Полотна Життя, Тканини Світу. Ці описи настільки близькі до термінології, яку вживають майстри, знавці вишивання, що дух захоплює. Адже дійсно, починаючи вишивати рушник, чи інший виріб, людина в цей час уподібнюється Творцю. Спочатку йдуть думки (обдумування ідеї), розрахунки. Далі готується схема вишивання, підшуковуються необхідні матеріали (матерія!) – полотно, нитки. І лише потім настає час для матеріалізації – проявлення Ідеї у Матерії.
Семантика кольорів

Перш, ніж приступити до такої характеристики, згадаємо, що палітра веселки, яка складається з семи основних кольорів, утворюється в результаті розкладу, дисперсії білого світла. Ця палітра розташовується між чорним та білим “кольорами”, які, власне, є сумішшю кольорів. Чорний та білий – це кольори тих же схем ідей, або матриць, за якими Творець побудував Світ. Тому вишиття білими та чорними нитками на білому полотні, яке розповсюджене по всій Україні, належить до найдавніших. Інформація, яка записана у білих та чорних орнаментах, без перебільшення стосується найвищих планів Буття. Ці два кольори дуже часто поодинці і разом символізують Життя і Смерть. Тому їх використовують у рушниках на смерть, а також у поминальних рушниках, рушниках на піст. Біле світло є іпостассю Бога-Отця, а золоте – Богородиці. На Поділлі поширені вишивки білими та жовтими (пшеничного кольору) нитками, а більш дорогі зразки – білими та золотими нитками. Цей колорит, як і квітка ромашка, чи білок та жовток у яйці несуть у собі символічне, сакральне поєднання батьківської та материнської енергій.

Білий – це колір сили, адже він містить усі кольори. Поширений вислів – “білий світ”. Білі вишивки не розраховані на чуттєві враження, а скоріше для розуму, роздумів, для духовних потреб. Вони сприймаються вищими духовними центрами (чакрами) людини. Білий колір випромінює силу, енергію. Тому в білому житлі, в білому одязі людина швидко відпочиває, відновлює сили. Якщо йти в людне місце, то добре одягатись у білий одяг, оскільки він активно захищає.

Чорний колір, як антипод білого, навпаки – вбирає в себе енергію, інформацію. Старші люди, котрі є хранителями мудрості, носили чорно-колірні вишивки, тобто утримували в собі інформацію. Через те чорний колір не заслуговує лише характеристики як колір смерті. Поділля – регіон, який демонструє нам активне використання чорного кольору у побуті та вишитті сорочок. Цікавим є той факт, що весільні сорочки в багатьох районах вишивались чисто чорними узорами низзю. Чорний – це також колір землі, багатства, колір урочистості. Недарма він так широко завжди використовувався у святковому вбранні, у дорогих тканинах. Чорний колір ще називають контактерським. Сенситивні люди, котрі наділені яснобаченням, яснослуханням, можуть приймати інформацію з високих планів, записуючи її лише чорним чорнилом. Тому й узори у чорному кольорі можна назвати також контактерськими. Однак, поєднання чорного з білим використовується більше в тканих рушниках, ніж у вишитих. Можливо через те, що чорно-білі вишиті рушники, як і чорно-білі писанки, котрі широко використовувались у поховально-поминальній обрядовості, зникли через постійну потребу в ужитку і, разом з тим, з втратою традиції, замінилися іншими рушниками.

Інша справа з червоним кольором. Найпоширенішу групу становлять рушники, вишиті виключно червоними нитками. Таке вишиття характерно для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Слобожанщини, Полісся. Червоний колір, як найбагатший, найкрасивіший притаманний для всіх народів світу. Його використання в одязі, особливо дитячому, юнацькому, весільному, та в ритуальних тканинах надзвичайно широке. Враховуючи той факт, що червоні рушники вишивались у великій кількості у регіонах Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини для весільного обряду, а також використовувались у побуті після весілля, вони й становлять основу багатьох музейних зібрань в достатній кількості.

Червоний колір, так як і білий, є сильним, найбільш активним, порівняно з іншими кольорами. Він випромінює енергію, і через те використовується у весільних рушниках. Його функція як сильного імпульсу у весільній ініціації і, разом з тим, кольору, що захищає, просто неперевершена. Також у календарі древніх майя (цолькін) червоний означає початок, вступ, введення. Весільні рушники і вбрання найбагатші на червоний колір і найкраще оздоблені. Це пояснюється і тим фактом, що до весілля є достатньо часу для підготовки, в той час як, наприклад, “смерть і родини не знають години”. Весілля – це кульмінаційна точка життя людини, і цей обряд, який тривав, як правило, тиждень, мав бути належним чином підготовленим і обставленим з різних міркувань.

Досить широко представлено вишиття в рушниках та сорочках червоними та синіми і червоними та чорними нитками. Така двоколірність характерна з прадавніх часів. Хоча правильніше сказати – триколірність, адже треба завжди враховувати білий колір полотна, окрім вишиття. Червоно-синя гама символізує ніби поєднання активного гарячого чоловічого червоного кольору з пасивним холодним жіночим синім. У календарі майя, згаданому вище, червоний і синій є антиподами, які гармонізують кожного з нас на шляху еволюції, де синій символізує трансформацію. У рушниках Наддніпрянщини, Слобожанщини синій колір вживається поряд з червоним значно менше. Хоча відомі рушники, котрі вишиті суцільно лише синім (“пісним”) кольором. Їх вивішували у піст поряд з білими , або й поєднували в одному узорі сині та білі нитки. Пісним також є поєднання синього з чорним. Синій барвник добували з індигоносних рослин у тропіках. Його здавен завозили на терени України. В той же час на Правобережній Україні, особливо на Поділлі червоний і синій кольори поєднуються в геометричному орнаменті у цілковитій рівновазі, що з духовної точки зору відображає полярність нашого світу у балансі та рівновазі. Якщо йде ритм мотивів, чи геометричного стрічкового орнаменту, то червоний чергується з синім на переміну. Навіть кінці рушника врівноваженими виходять. Якщо на них вишито, наприклад, по 9 мотивів, то один кінець буде мати 5 мотивів червоних, а 4 – синіх, а другий кінець рушника з такою ж точністю, тільки навпаки.

Вишивання червоними і чорними нитками на білому, безперечно, у багатьох викликає асоціацію з класичними, хрестоматійними зразками українського шитва. Ці кольори називають ще трипільськими. Хоча їхнє поєднання старе, як Світ. Це гармонія двох сильних кольорів божественної графіки – білого і чорного з не менш сильним, пульсуючим червоним, що утверджує Життя. Червоне і чорне – це не тільки любов і журба за висловом українського поета. Це також, як і червоне та синє – поєднання активного і пасивного. Хоча, як не дивно, ці кольори стоять у палітрі поруч – червоний сусідить з чорним. Треба також мати на увазі, що з середини ХІХ століття у багатьох червоно-синіх орнаментах, синій колір було замінено на чорний. Саме з винайденням анілінових барвників академіком Зелінським, фарбування ниток стало досить зручним і промисловим. Натуральний барвник з тропіків – індиго, який був дорогий, перестали завозити. Але двоколірність треба було передати в орнаментах, і тому чорний, як близький до темно-синього, взяв на себе цю функцію.

Окремо у вишитті стоїть жовтий колір. Суцільно ним сорочки та рушники не вишивали, але як компонент, він досить символічно, а за естетикою – виразно поєднується з іншими кольорами. Жовтий з синім – прадавнє поєднання кольорів, що стало для українців символом державності. У майя це дружні кольори, де поруч з синім – трансформацією, жовтий означає результат, завершення. Окрім поверхневої символіки про жито і пшеницю заслуговує на увагу, як на мою думку, більш давнє духовне тлумачення жовтого, як небесного вогню – Сонця, Небесного Царства і синього, блакитного – як води, потойбіччя. Зрештою правильне їх розташування на українському прапорі повинно було б бути таке – угорі жовтий колір, а ще правильніше – золотий, внизу – блакитний.

Поєднання червоного, чорного і жовтого кольорів поширене у шитві переважно Правобережної України – Черкащини, Київщини, Поділля. Жовтий символізує Божественну Мудрість – якість, яка набувається людиною в результаті багатьох втілень на Землі. Мудрість – це гармонійний сплав Знання, Волі і Любові. Жовтий колір може також у вишитті замінювати золотий. Широке використання золотих ниток колись було неможливе з одного боку через дорожнечу, з другого – через складність їх виготовлення.

Готуючи матеріал про кольори, що використовуються в рушниках, мені трапилась інформація з астрології про авестійський сонячний календар (автор Павло Глоба), яка певною мірою доповнює вищесказане з іншого боку. Як виявляється, на Землі втілено декілька рас, котрі називаються за кольорами. По порядку у часі вони розташовуються так: найдавніша блакитна (араби і семіти). Далі йдуть жовта, або монголоїдна (народи Азії), червона (індіанці Америки), чорна, негроїдна (народи Африки). І, нарешті, остання біла раса – арійська, європеоїдна. Власне, кольори цих рас перегукуються з традиційними кольорами у вишитих і тканих українських орнаментах. Цим також підтверджується інформація про планетарну та космічну генезу, яка закодована в наших узорах.

Окрім конкретних кольорів, розглянутих вище, які становлять основу більшості вишивок України, є багато варіантів вживання ниток, фарбованих у різноманітній рослинній сировині. Це тепла гама від світло-жовтих, вохристих до темно-коричневих тонів, сіра гама – від сіро-блакитного (фарбування “куницями”) до темно-сірого і чорного, різні відтінки зелених і зелено-коричневих тощо. Якраз поліхромні вишивки здавна були характерними для Правобережної України, зокрема Поділля. До речі, колорит Поділля, та й орнаментика також дуже перегукуються з віддаленими теренами світу – індіанцями Америки, Індонезією та деякими іншими. На цих землях вживались для вишивання вовняні нитки, які набагато краще фарбуються і утримують барвники, ніж нитки з рослинних волокон. Починаючи з ХІХ сторіччя, коли було відкрито анілінові барвники, розширюється спектр кольорів, що використовуються у шитті. Однак це використання, яке дало змогу зробити яскравішими вишивки, стало причиною занепаду як з точки зору сакральної, так і декоративної також. У світі зараз знову повертаються до натуральних барвників, які є екологічно чистими, естетично привабливими і енергетично не порівнюваними з хімічним фарбуванням.
Семантика чисел

Древні мудреці говорили, що Природу складають числа, і все, що ми бачимо довкола, можна передати за їх допомогою. Числа поділяються на парні і непарні. Перші співвідносяться, в більшості випадків, з духовною природою, а другі – з матеріальною, земною. В іконографії орнаментів присутні одночасно різні числа, створюючи гармонію, рівновагу.

Одиниця виражається найчастіше у центральному мотиві, чи сюжеті, до яких належать – Дерево Життя, восьмикутна Зоря, чи восьмидільний мотив. Символіка їх зводиться до зображення Єдиного Творця. Одиниця – це Сонце, центр, який зв’язує все воєдино. Одиниця є основою всього життя, всіх чисел.

Двійка позначає світ полярних форм, дуальність, у східній традиції – інь і янь. В геометричних орнаментах основу найчастіше складає кадуцей – подвійна спіраль, одна нитка якої символізує еволюцію (прогрес), а друга інволюцію (регрес). Сюди ж належить і двобічна симетрія Древа, пара птахів обабіч нього, парні мотиви по обидва боки Древа. Також на плечових полтавських рушниках на кінцях вишивається по два деревця – символ подружнього єднання. Дуальність проявляється і в двох кінцях рушника, які мають різнойменний енергетичний потенціал.

Трійка займає особливе місце і належить до ряду Священних Чисел – 3, 7, 12, 40 та ін. Трійка досить широко зустрічається в числовій символіці орнаментів. Досить часто стрічкові геометричні узори розташовуються вертикально по три, що співвідноситься з трьома світами – підземним, земним і небесним, з трьома нитками спіралі – де окрім двох напрямків руху (еволюції і інволюції) показано середній стрижень, що відповідає сталості ідеї Творця. З іншого боку, трійка – це символ троїстої природи Універсуму (Небо, Земля, Людина). Принцип троїстості відображений в іконографії найпростішого Древа, що нагадує Трійцю (Три Суті).

Четвірка, Священна Тетрада, найчастіше постає в геометричних мотивах квадрата, ромба, перехрещеного ромба, у мотиві вікна з чотирьох квадратів. Священна Тетрада – це чотири формотворчі стихії, про які ми згадували вище – Вогонь, Повітря, Земля і Вода. Все живе, що ми можемо бачити на фізичному плані, є результат їхньої роботи, матеріалізації ідеї Творця. Тому більшість геометричних узорів складається з чотирикутників, оскільки вони відображають матрицю творення, втілення ідеї на матеріальному плані.

П’ятірка також зустрічається часто, особливо в давніх зображеннях Древа Життя з 5 квіток. Очевидно це співвідноситься з Древом нашої п’ятої арійської цивілізації. Число 5 – це число Людини як в окультній традиції Сходу так і Заходу. Пряма пентаграма символізує Дух (вершина п’ятипроменевої зірки) і його Владу над чотирма стихіями Нерідко зображуються в композиціях геометричних та й рослинних орнаментів поодинокі п’ятидільні мотиви з квадратиків. Конструкція з 5 ромбів, яка має назву “геральдичний вузол” складає основу багатьох геометричних орнаментів. Сама назва промовляє якби за себе. Різноманітна конфігурація їх, особливо в давніх гуцульських та подільських низинних узорах, показує відгомін прадавнього вузликового письма, з допомогою якого передавалась інформація про рід, його геральдика.

Шість, як подвоєння трійки, символізує втілення Божого Плану на Землі. Взаємопроникнення двох трикутників і утворення в результаті цього шестикутної зірки також виражає цю ідею в геометричних узорах. В складній, космічній інтерпретації – це символ єднання Макрокосмосу (Бога) і Мікрокосмосу (Людини). Трикутник, спрямований вершиною донизу, символізує собою Божественний Дух, що сходить на Землю та Людину. Трикутник вершиною догори – це символ Людини, що прагне до Неба, до духовної та фізичної досконалості, до досягнення Космічної Свідомості.

Сім – число, що повсюдно зустрічається у природі і належить до ряду Священних Чисел. Всі світи видимі і невидимі проявляють себе як семеричні. Дуже часто Древо зображують з сімома гілками, часто в супроводі семикутних зірок (зірок магів, астрологів). Це сім кольорів і сім нот музики. Це сім основних духовних центрів, або чакр, в людини, які теж співвідносяться з кольорами та нотами. Сім – це число таємниці. В усіх народів число сім надзвичайно поважалось, оскільки воно лежить в основі всієї еволюції.

Вісімка, як і шістка, символізує злиття, проникнення двох світів – духовного і матеріального. В рушниках з Древом досить часто зображуються восьмипелюсткові квітки. Але найчастіше вісімка проявляється в геометричних орнаментах у вигляді восьмикутної зірки (народна назва “повна рожа”, або “рожа”, тобто троянда). Ця зірка зустрічається досить часто в подільських рушниках, і ще частіше у орнаментах сорочок, як чоловічих так і жіночих по всій Україні. Вісімка символізує космічну гармонію, рівновагу всіх речей. У багатьох культурах це символ Бога, Сонця, Зорі, під якою ми народилися, Року (колядницька зоря є 8-кутна).

Дев’ять – число повної досконалості, в ньому містяться всі числа від 1 до 9. Це трикутник трьох (тричі по три) – повний образ всіх світів. Це число посвячення в таємниці життя, смерті і переродження. Це число високої мислительної і духовної активності. Число високої свідомості Христа, до якої прагне все людство.

Десять – одне з досконалих чисел, що утворюється від складання перших чотирьох елементарних чисел (1+2+3+4=10). Десять – це Божественна повнота, воно означає повний шлях життя. Знак десятки складений з одиниці, що означає буття, та з нуля, що виражає небуття, тобто воно містить у собі Духа та Матерію.

Дванадцять – це знаменита дюжина, одне із Священних Чисел, досконале число, символ закінченості. В першу чергу це – 12 космічних законів буття, а також 12 знаків Зодіаку, 12 місяців у році, 12 годин дня і ночі, 12 апостолів та ін. У семантиці Дерева Життя це число зустрічається також поряд з іншими. Наприклад, на “черницьких” рушниках 12-пелюсткова квітка часто вишивається на середині стовбура Дерева. Одним з найпопулярніших геометричних символів є солярний знак – ромб з 12 промінцями.

Перейти до продовження статті

ЮРІЙ МЕЛЬНИЧУК,
заступник директора з науково-фондової роботи Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” (м.Київ),
член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер народного мистецтва з вишивки.

Джерело

.

поділитися

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
Останні матеріали:
2leep.com

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси