Шлях людства: поступ чи деградація?

postup

До написання цієї статті підштовхнула одна цікава розмова в миколаївському трамваї. Якась порядна жінка, яка назвалася викладачкою, мимохідь зауважила, що нічого нового нема в твердженні, що людство давно й неухильно деградує, і що це відомо кожній більш-менш освіченій людині.

З першою частиною цього твердження можна погодитися без заперечень, а от з другою… Друга частина викликала непідробне здивування. Адже правду кажучи, таке почуєш нечасто. Якщо подивитися «наше» телебачення, послухати радіо, публічні виступи, розмови, дискусії нашої інтелектуальної чолівки, то нічого там і близько не зауважиш. Є, мовляв, десь там, у Європі, на Заході цивілізоване, високодуховне, громадянське тощо, суспільство, і нам усім дуже хочеться пристати туди, але до цього треба дорости, піднятися, заслужити тощо. І ні мур-мур про якусь там деградацію людства в цілому. Хіба що в екології йому загрожує небезпека.

Але уважний спостерігач неодмінно помітить, що екологічна проблематика дещо відірвана, відокремлена від інших цивілізаційних проблем. Мабуть, це тому що стосується безпосередньо природи, середовища перебування людини, а не самої людини, її внутрішнього світоглядного комплекса. Простіше кажучи, те, що нам дедалі більше бракує кисню, ми відчуваємо своїми легенями, тілом, але не розумом. Обмеженість «зелених» в тому й полягає, що вони повністю віддаються боротьбі з відносно вузьким сектором людської проблематики, а не з цілісним комплексом цих проблем. Проблеми екології – це проблеми другого ряду, це вже наслідок порушеної цілісної, рівноваги психоментального, чуттєвого комплексу «масової» людини.

Тому спробуймо підійти до з’ясування проблематики цілого людства з боку мовознавчого, свідомісного, світоглядного, виходячи з загальновідомої істини (подаємо її в її розвитку), що мова є формою свідомості , що мова – це матеріалізована свідомість, і нарешті, що мова – це і є власне свідомість, вийшовши таким чином на ще одну істину: не можна бути філософом, не будучи мовознавцем.

Розгляньмо таке первісне, давнє-прадавнє наше слово як «Сонце». Колись воно писалося як «солнце»¹, і є цілком прозорою метаморфозою слова «кОльце», «кольце», тобто мале або менше коло, як от «мило-мильце», «рало-ральце», «сало-сальце». За давністю часу звук і буква «Л» у слові «сонце» зникла, спростилася² і лишилося просто «сонце».³ Але у молодших, дочірніх щодо нашої, мовах, наприклад, польській, московській буква «Л» і досі зберігається: в польській – «слоньце», в московській – «солнце». Буква «Н» у слові «сонце ( сонце, колінце, колонце) показує, що це слово складне і складається з двох частин – «коло» і «лоно», які, за уявленням наших пращурів, і народили весь білий світ.⁴

Далі подивімося на таке слово як «коломия». Є місто Коломия на Прикарпатті, є декілька інших, менш відомих місць, які мають назву Коломия. Це слово в давнину означало місце, де миють сіль, а коломийцями звали людей цього заняття. Якщо «осучаснити» цю назву, то буде «соло-мия» – мийня соли.

В словах подібних до «сонце», «коломия», буквиця «К» давнішня, архаїчніша за букву «С»⁵, тому, щоб проникнути за горизонт часу в таких словах можна замінити «С» на «К». Такий ось науковий прийом, щось ніби від машини для мандрівки в часі.

Візьмімо найголовніше слово, яке є в нашій мові – СЛОВО. Замінимо «С» на «К» – й отримаємо «клово»⁶.

Що таке «клово»? Йдімо далі методом реконструкції цього цілком прозорого в своїй етимології слова – і отримуюмо «колово». Майже те саме, що й «коливо» – поминальна страва в обряді поховання – обряді завершення кола життя людини.

Отже, ось він, прецікавий однокореневий ланцюжок: КЪЛО – КОЛО – КОЛОВО – КЛОВО – СЛОВО. І дальша трансформація: СОЛО, СЕЛО, САЛО, СИЛА, СЛАВА, СЛОВ’ЯНИ тощо. Отже, в сиву давнину слово «СЛОВО» мало першоформу «колово». Це також складне слово, складається з двох слів – чоловічого «коло» (кіл) і жіночого «ово». Що таке коло – нам ясно, а «ово» означає яйце.⁷ Таким чином, в первісному вигляді слово «слово» аж двічі означало «коло». Це також значить, що воно й сьогодні означає те ж саме.

Близьке за значенням і своєю морфологією й слово «мова». Тут ми теж бачимо трохи змінену назву яйця – кола: не «ово», «ова».⁸ Буква ж «м» у слові «мова», як легко здогадатися або відчути, означає «ум», «розум» (співставмо його з «умова»). Себто, слово «мова» наші мудрі пращури створили на означення такого великого кола, що в лінгвістичному значенні охоплює всі менші слова-кола, слова-кулі, а в світоглядному значенні – велике коло розуму, яке охоплює коло Всесвіту.

Таким чином, слово «мова» означає «розум», а Українська мова – Український розум.⁹ І саме це є головним, а не те, що вона калинова чи солов’їна. Як висновується, Український розум – це зовсім не те, що розум позичений.

Навряд чи знайдеться дослідник, який би залишився несхвильованим цим відкриттям, з яких прадавніх глибин беруть початок сентенції на кшталт: мова – це втілений світогляд.¹⁰
Хвилювання іншого роду виникає в нас при ознайомленні з академічним Етимологічним словником української мови, Наукова думка, К.1982–1989рр., з семи планових томів якого вийшло лише три.

Походження слова «мова» він подає як остаточно не з’ясоване, і що найбільше дивує, вказує, що воно розглядається як звуконаслідувальне утворення й зіставляється з давньоіндійським «браві ті», авестійським «мраоті» (говорити), а також припускається його зв’язок з латинським «мурмураре» (бурмотіти), «промульгаре» (оголошувати), праславянським «мел/мол» – молоти. Важко втриматися, щоб не втукнути: яка вражаюча «Наукова глупота! (Глупота = темнота).

Такі сумні плоди наше суспільство має як наслідок ложної орієнтації нашої академічної науки, протиприродної методології наукового пошуку.¹¹

Наведений приклад яскраво свідчить, що наші офіційні мовознавці і в радянську добу, і сьогодні тримають перед собою об’єкт вивчення догори ногами, намагаючись встановити походження матері від дитини, а не навпаки, їх і досі лякає підхід, підказаний ще відомим московським мовознавцем-поліглотом М.Красуським, поляком з походження, в роботі «Древність малоросійської мови», виданій ще у 1880р в Одесі. Він писав: «займаючись тривалий час порівнянням арійських мов, я прийшов у переконання, що малоросійська (українська – В.К.) мова старша не лише за всі слов’янські, не виключаючи так звану старослов’янську, але й за санскритську, грецьку, латинську й інші арійські». Дивімося також працю О.Різниченка, «Спадщина тисячоліть» (Харків.02). Ця невеличка книжечка незвичайна тим, що обґрунтовано, науково незаперечно підтверджує сказане М.Красуським. Ось витяг звідти (стор 61): «всі інші слов’янські мови походять від проукраїнської, базової, як романська від латини».

Оже, слова української мови «сонце», «слово», «мова» за своїм лінгвістичним і світоглядним значенням вражаюче близькі між собою.¹²

Ніколи не втомлюєшся дивуватися, які чудові і повчальні речі являє нам рідна, материнська наша мова і в цілому, і кожним своїм окремим словом. Що не слово – то діамант.

Таким чином, можна вважати встановленим, що наші мудрі пращури ще на зорі виникнення Української мови ЗБАГНУЛИ КУЛЯСТИЙ ХАРАКТЕР ВСЕСВІТУ І ВСЬОГО СУЩОГО, Й САМЕ СЛОВО «КОЛО» ПОКЛАЛИ В ОСНОВУ ВИМІРУ Й ПІЗНАННЯ СВІТУ. Дух захоплює від їхньої неперевершеної мудрості! Адже у ХІХ,ХХ ст.. філософи-матеріалісти стверджували, що світ має форму спіралі й рухається по спіралі.¹³

Але, м’яко кажучи, слабким місцем цієї теорії є те, що спіраль має початок, і має кінець; тобто, ця теорія заперечує безперервність вічного руху, вічність існування.¹⁴ Вічність і безперервність руху дає лише форма кола, кулі. Лише коло зачароване, нерозривне, вічне, безперервне. Жодна інша фігура (ідея) не має цієї властивості ¹⁵. Якщо ж хто згадає еліпе (еліпс), овал (і тут же вічне – ово-яйце), то вони є лише конкретною формою великої абстракції – кола. Інакше: овал є формою пульсації, розродження (поділу) кола (з одного центру виникає два).

До речі, вічність (звичай, вік, виток…) походить від ВІЧКО–ОКО–ОКО–КОЛО. Ніхт ферштейн?¹⁶

Все вище сказане підтверджує, що мова – явище природне, як природними явищами є вогонь, вода, земля, повітря, каміння, рослинність тощо.

Якщо продовжувати глибоко вдумуватись в те, чому саме коло наші пращури поклали в основу свого світобачення, ми приходимо до висновку, що коло окрім того, що воно є символом безперервності руху,¹⁷ є також універсальним символом рівноваги. Вражає, що наші пращури багато тисяч років тому зрозуміли, що Всесвіт і все в ньому суще стоїть, тримається, існує всього лише на одному-єдиному принципі або законі – на принципі рівноваги. Адже жодного іншого принципу окрім закону рівноваги у світі нема. Візьмімо будь який закон, починаючи від того, що його знає кожен школяр, і закінчуючи законами, що ними користуються лише сивочолі академіки, й ми не знайдемо серед них жодного, який би не був усього навсього конкретним проявом універсального, всезагального Його Величності Закона рівноваги. Ось синоніми, або інші, паралельні, назви закону рівноваги: закон кОла, закон нуля, закон симетрії, закон маятника, закон коливання, чергування, закон єдності й боротьби протилежного, закон повноти, герметичності, ентропія тощо.¹⁸

Геній наших предків у тому, що вони володіли найвищим умінням узагальнення – умінням абстрактно мислити. Адже відомо, що абстрактне мислення є якісно вищим ступенем, ніж мислення конкретне. Зрозуміло, чому генерал (генеральне, загальне) вищий рядового.¹⁹

Споглядаючи коло, розмірковуючи над словами СОНЦЕ, СЛОВО, МОВА, ми сьогодні наново відкриваємо для себе те, що на світанковій зорі людства відкрили наші пращури: принципи Трисуття, яке ми спрощено називаємо Тризубом.²⁰ Трисуття є сутністю кола, сутністю закону рівноваги з центру кола, з нуля, з вакууму, з пустоти, тобто з нічого – виникають і біжать на протилежні сторони діаметрально протилежні бігуни, протилежні сутності, протилежні явища, які умовно – абстрактно називаються: одне – плюс, друге – мінус. Або навпаки. Одне – бідність, друге – багатство; одне чоловік, друге – жінка: одне – день, друге ніч; одне – літо, друге – зима тощо, тощо, тощо,.. Трисуття означає принцип виникнення усього сущого: з нічого – все.²¹ Саме біле світло як головна хвильова субстанція Всесвіту (власне сам Всесвіт) є найважливішою точкою – точкою нуля! (тече, точиться, із тікає) – трьох його кольорових складових – червіни, зелени, сини.²²

І через багато тисячоліть після цього відкриття наших прахурів-пращурів- праукраїнців-росів дезорієнтовані строкатою, рясною конкретикою власного світогляду античні греки запустили в життя зовсім протилежну формулу: eх niхilo – nihil – з нічого – нічого,²³ чим набагато століть пустили на філософсько-методологічні манівці, як тепер бачимо, цілі покоління й школи мислителів-матеріалістів. Кульмінацією (і тут куля) розквіту вульгарного матеріалізму стала радянська марксо-ленінська епоха, коли матеріалізм був возведений – подумати тільки! – в ранг державного офіціозу. Ця епоха серед іншого породила презирливу, зневажливу приказку «нуль без палички». Звідки могли знати носії матеріалістичного світогляду, що нуль – то є найголовніша точка будь якої врівноваженої системи,²⁴ що це пульт управління будь яким мислительним, фантазійним польотом, який завжди передує польоту реальному, наприклад, космічному. Що це вістря голки в яйці (кіл, встромлений у центр кола), яке є безсмертям і Кощія Безсмертного, і Йвана, і Петра, і Сидора – Безсмертних, Безсмертненків, Безсмертничуків. Аже лише той безсмертний (вічний), хто володіє центром системи. І це зрозуміло, адже з нуля (НАВИ) все народжується, у нулі все й зникає (Велесова книга). ВИВІРКА ПОЗБАВЛЕНА ДОСТУПУ ДО ЦЕНТРУ КОЛЕСА, ТОМУ Й ПРИРЕЧЕНА БУТИ ЛИШЕ ТЯГЛОВОЮ СИЛОЮ СИСТЕМИ.

Отака наша мова, отаке наше українське слово, що мають для нас таке саме значення, що й Сонце. Сонце, яке нам всім світить, всіх нас обігріває, всіх нас наповнює життям. Загально відомо, що відлік цивілізації починається від виникнення писемності. Сьогодні завдяки роботам багатьом науковців, в тому числі московського шумеролога А.Кіфішина, відомо, що найдавнішою на нашій планеті пам’яткою писемності є Кам’яна Могила²⁵ під Мелитополем. Тамтешні письмена на кам’яних плитах датуються більше ніж двома десятками тисячоліть.²⁶ Отже, писемність уперше в світі з’явилася на території нашої України. У зв’язку з цим корисно також згадати, що саме з території історичної України походять найважливіші досягнення й винаходи людства, а саме: приручення диких тварин ще в епох мамутів, винайдення плуга, ярма, колеса, воза; пророщення зерна й започаткування осілого землеробства, випічки хліба; а в останню добу – теоретичне обґрунтування космічних польотів, винайдення комп’ютера (ЕОМ) і започаткування кібернетики Українцями Лебедевим та Глушковм тощо. Словом, є підстави стверджувати, що сама Україна є отим цивілізаційним нулем або лоном, матірним лоном усіх сучасних цивілізацій.

Сьогодні дехто називає Україну центром Європи. Подивімося, чи справді це так. Ще у ХІХ ст.. вважалося, що кордонами між Європою й Азією були річки Дін та Азовське море. Так, наприклад, письменник Б.Д.Шелов у своїй книжці «Північне Причорномор’я 2500 років тому» (Одеса, 1970С.56) називає Таманський берег Керченської протоки азійським. Слова «азіЙський» і «азІвський» є словами одного кореня, одного значення. Назва Азовське (або точніше Озівське) море» і є граничним, межовим знаком двох континентів. Якщо постати на цю точку зору, яка, безперечно, багато ближча до істини, то Україна є центром не Європи, – берімо більше – рубежем між Європою й Азією, тобто центром Євразії, а оскільки переважна кількість цивілізацій знаходиться в Євразії, то, відтак, ми маємо повну підставу вважати Україну центром світу.²⁷

Чи може це бути пов’язано з тим, що наші пращури вклали у слові «мові» значення «розум, який народжує», розум, який охоплює», на відміну від інших народів, які назвали свої мови язиком, лінгулою, лінгвою тощо, тобто анатомічним органом для мовлення, матеріалізувавши, спримітивізувавши богорівне поняття МОВА.²⁸ Звернімо увагу на цю істотну різницю! В аспекті порівняння абстрактного й конкретного наша мова – не анатомічний орган, а розум, що народжує й охоплює, охоплює й народжує. То чи не тут (!) криється велика причина, через яку саме з України почалися всі цивілізації, чому саме Україна є серединною, центральною, тобто святою землею?²⁹

Все виходить на те, що гармонія природи й людини, людського суспільства є запорукою поступу, нормального розвитку. Цілісність (це слово також походить від «коло»), урівноваженість, колоподібність світогляду є гарантією вічного існування, безсмертя людини, раси, людства як невід’ємної частини природи. І не треба далеко ходити по приклади коли людина відступає від закону природи – закону рівноваги, у неї тут же починаються збої. Природа не терпить і не дарує порушень рівноваги.³⁰ Природа (бог–вог: вогонь/вогкість) регулює, відновлює рівновагу, жорстоко втручається в життя людини. В тому ж Радянському Союзі на офіційному, державному рівні втілювалися гасла про зверхність людини над природою, у школах висіли плакати про те, що, мовляв, не треба подачок у природи, а взяти все своїми руками.³¹ Це показує, що радянському суспільстві була проблема світоглядна, проблема інтелектуальна, проблема розуміння простих речей. Це свідчить, що не лише вузькі фахівці як от селекціонер І.Мічурін, але й «високодуховні», «високоінтелектуальні» мислителі як от М.Гіркий, який називав природу «давнім ворогом людини» – мали проблему зі знанням фундаментального закону природи – закону рівноваги.³² І сьогодні в Україні стає дедалі більше людей, які визнають, що коли нема такого знання, то не може бути й мови про повноту світогляду, а відтак і про повноту розуму. І чи не варто замислитися під вказаним кутом зору,звідки беруться на землі нові, досі не знані людством проблеми, катаклізми, хвороби, проти яких нема ліків, і чи це не є відповіддю природи (Бога) на незважену діяльність людини, на нерозважливі шляхи розвитку людства, на порушення рівноваги (див.³²) у світовому масштабі?

Що ж, тепер, виходячи з вищенаведеного, спробуймо дати відповідь і на давно і безплідно дискутоване питання про те, що ж було перше: курка чи яйце. Для цього скористаємося відомою сентенцією, що спочатку було слово, і слово було богом, і слово було з богом.³³

Ми вже знаємо, що і слово, і мова означають коло. То ж тепер урочисто реставруймо з глибини тисячоліть формулу початку життя, формулу виникнення абстрактики й конкретики, свідомості й матерії. Ось вона заповітна: спочатку було коло, і коло було Богом, і коло було з Богом (при Бозі).³⁴ Три кола, три сути – трикілля, три суття. Три кОла, три колА, три зуба, три бивня, три куса. Ось звідки літописні трикуси на корогвах княжих полків.

Отож, якщо врахувати, що яйце – це те саме коло, отримаємо відповідь на сакраментальне питання: спочатку було яйце, курка з’явилася (на нульову мить?) пізніше. І це й не дивно, адже курка – це втілена конкретика, а яйце – майже гола абстрактика.

Ось такі були наші предтечі, наші пращури – русичі. Ось такі основоположники Українського розуму, Українскої мови. Вражаюча інтелектуальна потуга, вражаюча цілісність світобачення! Особливо за мірками сьогодення, на тлі світоглядної дезорієнтації багатьох людей.

Курка має одну важливу властивість – вона завжди гребе під себе. Ніхто за це не називає її нерозумною. Звісно, що вона розумна. Проте це розум, так би мовити, другого, нижчого рівня. Яйце же, тобто коло, на відміну від курки, охоплює, включає в себе, накриває собою весь світ. І цим демонструє розум вищого рівня – розум абстрактний, на відміну від розуму курячого конкретного. Повторімося, непоганого, однак все ж не найкращого. Ось чому не курка, а саме ЯЙЦЕ–КОЛО–СЛОВО створили світ. Оскільки Всесвіт безмежний (а безмежним може бути лише коло, а ніяка там спіраль !),³⁵ потрібна велика потужність і швидкість, щоб його охопити як єдине ціле. Це розуміли наші предки, тому й передали нам у спадок казку-казання, що не конкретика, а абстрактика, не панські хорти, а думка є найпрудкішою в світі.³⁶

Згадаймо казку про мудру дівчину.
Оця сентенція, що спочатку було КОЛО–ЯЙЦЕ–СЛОВО, як ми з глибоким хвилюванням відчуваємо (на тлі праць Ю.Шилова, А.Кіфішина, П.Харченка,..) з десяток чи два тисячоліть тому, і переходила в казаннях і написах від народу до народу, від культури (куля-коло) до культури Індоєвропи – настільки люди якщо не розуміли, то відчували її вагомість, не пересічність. Так вона потрапила й у відносно недавно в історичному вимірі написану БІБЛІЮ. Укладачі-компілятори вставили цю геніальну сентенцію в біблію, незважаючи на те, що вона принципово, концептуально суперечить світогляду, який проповідує біблія.³⁷

А біблія проповідує протиприродній світогляд.³⁸ Хоча ймовірно й таке , що через величезний часовий в просторі розрив між народженням цієї сентенції й написанням біблії втратився її геніальний первозміст. Але й те, що залишилося, є все одно геніальним, тому й так широко цитованим.³⁹

Українці завжди вирізнялися своїм тісним зв’язком з природою. Спочатку спостерігаючи за нею, вони зрозуміли, що людина повинна бути природньою у всьому. Якщо світ схожий на коло, то й свої поселення давні українці, які в різний час називалися по-різному, будували у формі кола. Звідси походить і слово село. Помітило вони, за річне коло на свині наростає досить відомого продукта споживання, роблячи свиню все гладшою і круглішою, і назвали цей продукт САЛО. Збагнули, що врівноваженість і розуму, й тіла дає потужність, несе перемогу, і назвали це СИЛА. Побачили, що добрі плоди приносить прославляння ПРАВИ, тобто думки, розуму, ідеї, а не ЯВИ (матерії), і назвали себе і своїх однодумців СЛА’ВЯНАМИ – СЛОВ’ЯНАМИ (КЕЛЬТАМИ), ПРАВОСЛАВНИМИ.⁴⁰ (Не плутати з сучасними лжеправославними – християнами, які з’явилися на півтора-два десятка тисячоліть пізніше!).

Через те, що українці створили свої слова, свою мову як відзеркалення Всесвіту, ми й кажемо, що вони мали цілісний світогляд. Адже Всесвіт неподільний. Інші народи приземлено уявляли світ на трьох китах, слонах, колонах, ще інші гадали, що світо створений за кілька днів тощо. Пройшли тисячі років, багато тисяч років, і уявлення про китів, слонів, людиноподібних богів стали казками й легендами, а гармонійне віддзеркалення світу, яким було уявлення наших пращурів стає доконаним науковим фактом (остаточно стане, коли в НАНУ пройде зміна світоглядних поколінь). Якого ще треба проникливого, потужного розуму давніх Українців – русичів, хоча вони в тій глибині тисячоліть і називалися інакше? Ось чому сьогодні нас тяжко цікавить дивовижний, просто вражаючий у своїй анти діалектиці казус: чому на зорі виникнення мови, мислення⁴¹ люди геніально поклали в основу очікуваного інтелектуального поступу, скотилися до примітивного уявлення про світ на слонах, колонах, китах? Виявляється, в житті можливий рух-деградація замість здавалося б неминучого руху-поступу. Схоже, над цим явищем варто серйозно замислитися нашій справжній інтелектуальній чолівці. І спонукає до такого замислення явна спорідненість слів СЛОН, КОЛОНА, КОЛОДА, які походять від давнішого кореня КОЛО.

На перший погляд, до кола цих однорідних слів начебто не вписується слово КИТ, на трьох яких теж нібито тримається земля. Нічим начебто не нагадує слово КИТ коло. Але у плині роздумів природно виникає проста думка: а що, як слово КИТ теж означає щось схоже на коло? Що у своїй етимологічній глибині КИТ споріднений із словами «котитися», «скитатися», «скит»? Глузд підказує, що так воно повинно бути. Як і слони й колони, три кита повинні бути уречевленням, спрощенням трьох кіл, яке відбулося при перекладі приземленими товмачами інших народів. Певним підтвердженням слушності такого припущення є те, що наш сумної пам’яті етимологічний словник (т.2, стор.438) традиційно безпорадно визнає неясність походження слова КИТ, тягнучи його «за вуха» з середньо грецького КИТОС.

Але слід таки віддати дещицю належного упорядникам Словника. У вступі вони цнотливо зізнаються, що усвідомлюють недосконалість-недоконаність своєї роботи: «У Словнику знаходять етимологічне висвітлення або характеристику стану їх етимологічної розробки… слова Української літературної мови… до Словника введено певну кількість статей без будь-яких етимологічних пояснень, лише з загальною оцінкою «неясне». Мета вміщення таких статей полягає в тому, щоб виявити загальний стан етимологічної розробки лексики Української мови і звернути увагу майбутніх дослідників на слова, які потребують етимологічного пояснення». Отож то й ба! Пишучи цей вступ на початку своєї роботи, укладачі Словника і не підозрювали, що запланована ними робота упаде в тартар, не дійшовши і середини шляху. Сьогодні треба заявити, що ЦЕЙ словник, на ЦИХ його принципах вмер остаточно, абсолютно, безповоротно: він нежиттєздатний через протиприродність закладених в нього принципів. І це (о, який жах!) стосується не лише Етимологічного словника, а й усього офіційного нашого мовознавства в двох інститутах НАНУ! Оскільки зараз в Україні мало хто знає, який величезний пласт проблематики лежить недоторканим через інтелектуальну проблемність офіційного мовознавчого середовища. Тому, ще раз: поки не звільнять життєвий і науковий простір ті, хто там і навколо нині возсідають!⁴²

Цікаво, що сусідні словникові статті КИТА, КИТИЦЯ, КИТНИК, тощо пов’язані з рогачами й рослинами округлої, волохатої форми. Тому, виходячи з вищесказаного, ми однозначно схиляємося до висновку, що слово КИТ теж швидше за все,⁴³ походить від слова КОЛО і належать до гнізда слів КОТИТИСЯ, СКИТАТИСЯ, СКИТ, СКИТАЛЕЦЬ. Ймовірно, що цей випадок словотворення настільки давній, що час стер видимий зв’язок.

В освітянському середовищі добре відомо, що мислення дітей є здебільшого конкретним, передньоплановим, мислення ж дорослих помітно тут іде нормальним, природним чином – від простого до складнішого. Але якщо подивитися на історію людського світогляду, ми з подивом побачимо, що він неухильно скочувався від первісного, найвищого, чисто абстрагованого бога – кола, бога – яйця, бога – слова до все більше і більше конкретного бога – людини. Згадаймо вірування давніх народів. Всі боги й богині (!) у людській подобі, лише різні варіації. Вавилонські, асирійські, індійські, грецькі, римські, жидівські, які завгодно боги – це люди, люди, люди.⁴⁴ Богоотці, богоматері, богосини, богодоньки… імена, «біографії», зображення різні, а суть одна, наївна примітивна – все це конкретика, конкретика, як не сумно це констатувати.⁴⁵

До певної міри винятком тут є давній бог Ра – бог сонця, власне, саме сонце.⁴⁶ Хоча сонце – це теж конкретика, про те все ж не до такої міри опущена, як у випадку з боголюдиною.⁴⁷
А що ж ми, Українці – Роси в особі своїх пращурів? Вони, славетні прародителі наші, дякувати Дажбогу, не дозволяли собі опускатися з осяйної вершини абстрактного мислення до сумного провалля конкретних китів, слонів і боголюдей.⁴⁸ Ось, приміром, яку глибину істини відкриває перед нами Велесова книга (інтерпретація П.Комнацького), а це ж ні багато й ні мало – близько двох десятків тисячоліть!⁴⁹ Тож, увага!

«Права бо є невидимо уложена Дажбогом, а по ній, яко пряжа, зіткана Ява. І вони сотворюють життя наше. А те, коли відійде, смертю є Яві зітканій і творене в Праві. А до того є Нава, і по тому є Нава». Тож, тепер і ми знаємо, як називалися й, зрозуміла річ, і тепер називаються три кола – слова, які утворили світ: НАВА, ПРАВА і ЯВА. Звернімо увагу, три яйця – ово тут мають форму АВА, але прозорість яйцекола, яйцеслова тут наочна. Отже, маємо черговий з числа доказ того, що разом з мовою ми отримаємо від наших попередників цілісний розум. Роздвоєння ж мови рівнозначне розполовиненого розуму. Це розуміє, відчуває суспільство і тому не йде й, зрозуміло, ніколи не піде на запровадження двох державних мов в расово однолитній державі. Тому, що образно кажучи, дві мови – це два суспільства, дві держави, а Україна і за чинною Конституцією, і у вічній своїй суті завжди була, є й буде унітарною. Унітарність, цілісність, соборність – речі, природні для України – Роси як лона найдавнішої цивілізації. Як природна для неї й першорядність – першорядність мови й цілісного мислення.

А московська мова не може бути другою державною ще й з причини, вказаної доктором філософії А.Дорошенком: «Московська мова є спрощена, вульгаризована, пристосована для не українців українська мова, якою спілкуються раби-юдохристияни, які чи то через низький рівень культури, чи то через дефекти, пов’язані з важким генетичним успадкуванням, не в змозі оволодіти витонченою солов’їною мовою».
Таким чином, підбиваючи підсумок цих роздумів над історичним шляхом людства в цілому, слід визнати, що це однозначно шлях деградації, і спричинює його протиприродній світогляд.⁵⁰ Мудрість же тисячоліть научає нас, що поступ – це не так підйом на все вищу й вищу орбіту, як просте повторення вже пройдених кіл.⁵¹ Саме в безконечності цього повторення й полягає вічність. Ось звідки випливає безмірна цінність консерватизма (всі слова «кон»-походять від «коло»).

Володимимр Кузьменко
Миколаїв – Глинськ – Яремівка – Світловодськ – Київ
P.S. Нумерація проставлена для відповідних коментарів, що знаходяться ТУТ

.

поділитися

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
Останні матеріали:
2leep.com

коментарів 2

  1. Ольга коментує:

    //З першою частиною цього твердження можна погодитися без заперечень

    З якого дива можна без заперечень погоджуватись з абсолютно без заперечень абсурдним твердженням?
    Питання риторичне…

Залишити коментар

Підтвердіть що Ви не бот - виберіть чоловічка з піднятою вгору рукою:

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси