З0 листопада — Калита

З0 листопада — Калита. Свято парубочої долі — парубки вибирають пару. В цей день молодих хлопців посвячують у дорослих парубків та приймають до парубочої громади. Молоді парубки стрибають до Калити, прилучаючись до жіночого начала природи. Вечорниці.

Свято напередодні Андрія (Андри, Індри) називається Калита. Іноді Калитою називають і безпосередньо свято Андрія. Археолог і письменник Юрій Шилов пояснює ім’я Бога Індри як «ядро». Середній зуб Триглава в нижній частині означається ядром-яйцем, а верхня частина – це перо (Перун). Тобто Індра – це нижній Перун. “Се бо Ондере маємо, який є інший Перунець.” [ВК]. Бог Індра передав зброю Перуну [[ВК]. Близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. Індрик відомий у слов’янській міфології, як Бог підземних вод, який прочищає джерела.

*

Так уже заведено, що кожній зміні сонячного календаря відповідає якесь велике свято, яке відзначалось досить широко і пишно. Юнацьке свято Андрія-Калети теж відбувалося на вечорницях.

Щоб зрозуміти це молодече тисячолітнє свято, треба глибше й уважніше заглянути в нашу первісну культуру, зрозуміти той час, відчути його, усвідомити те, як починала народжуватись культура наших далеких прадідів, у час сивої давнини, – первісного життя дітей Матері-природи – наших прапрадідів далеких… Друге, треба зрозуміти тодішнє світосприймання, і тодішнє глибоко релігійне богослужіння Сонцю. Це була символіка боротьби темряви із світлом; це була символіка повороту сонця від зими до весни (в ті часи не знали весни й осені, а знали лише літо й зиму); збільшенням дня та зменшенням ночі, це була пошана духів дідів-прадідів – бога предка, це було свято молодечої надії на парування, на організацію нової родини.

Колись у давні дохристиянські часи це дійство символізувало обряд посвячення юнаків у воїни напередодні свята зустрічі нового Сонця, що співпадає з християнським днем св. Андрія. Напевне, з тих часів і зберігся звичай вбачати у кожній дійовій особі дійства, в кожному її слові, рухові чи жестові певне символічне значення, здатне магічним чином вирішити Долю.

Але в силу аміністичного світогляду, а тим і віри в магічні дії і слова – молодь взаємно себе причаровувала через добрі сили, доброго бога, мабуть – Калету, що, певно, ходив по землі у дні юнацьких свят – Катерини та Калети й вночі приглядався прислухався до юнацьких бажань. У цього бога, в ті надприродні сили, вірила молодь, що їх можна було вблагати, прихилити, привабити до себе певними діями, піснями ритуалами.

Вранці, до сходу сонця, у день калети, дівчата йшли а садок і ламали вишневі гілки, ставили їх у воду та просили Долю, щоб до них ласкава була, щоб гілки зацвіли до Нового Року.

В цей день вечеря пісна, але не менш різноманітна: каша, голубці з пшоном і гречаною кашею, вареники з капустою, сливами та вишнями, капуста з грибами та рибою (бігос), киселиця, узвар, коржі з маком, медом та сливами, пиріжки, пампушки… Горілки не заведено. Дівчата співають про кохання щасливе та нещасливе; в цих піснях фігурують образи – і судженого молодого, і старого нелюба; подане й бажання вийти заміж у наступний весільний сезон.

Готування до вечорниць Калети – це суцільне чаклування-ворожіння. Тут найвищий, найглибший вияв віри в силу природи, в надприродні сили, найяскравіший вияв з-перед тисячолітнього анімістичного світогляду. Дівчата звертаються і до сонечка, і до матінки-землі, і до Калети.

Дуже глибокою була віра в надприродну, цілющу й чарівну силу, як підкреслює Олександр Потебня „в здатність слова творити те, що ним означене”, у могутню властивість “чистителів та святителів” давнини – води та вогню:

…”Як ми “Калету” місили

З усіх криниць воду носили…”

На такій вірі, як вважає Ф.Колесса, постали й обрядові пісні: “За джерело, із якого виплила обрядова поезія, уважають прадавню віру у магічну (чарівну) силу слова, що заховане в пісенну форму”. Учений додає: “обрядові пісні мали первісно значіння заговорів на успіхи у господарстві і родинному житті”. Як, наприклад таке:

«Сонце заходить, – а Калита сходить.

Калито наша, ось тобі каша.

А нам дай здоров’я і сили,

Щоб ми ще довго по світу ходили»

З давніх-давен у ніч на Калиту дівчата ворожать. Глибоко в душі дівчата вірять, що ця ніч допоможе їм пізнати свою долю – дізнатися, чи вийдуть заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.

Калита, Калита,
На тебе надіємось
Хочемо долю свою знати
Просимо тебе допомагати!

Ворожать, як хто вміє: на люстерко, чобіток кидають, під вікном слухають, ллють віск з свічок на воду і дивляться на фігури. Ще й так ворожать: беруть два сірника чи дві воскові свічки, запалюють їх, і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі.
Дівчата печуть балабушки – невеликі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці тістечка дівчата носять із криниці – не відром і не глечиком, а … ротом! Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать – біда!..

Один із старожилів згадував: “…Ми, бувало, як побачимо, що дівчата по воду пішли – за ними і ну їх смішити: один виверне кожуха і почне мекати по-козячому та перед дівчатами вихилясом ходити, другий удає з себе цигана. Таке виробляємо, що дівчата хоч-не-хоч, а розсміються і води в роті не втримають. У нашому селі такі були хлопці напрасливі, що біля кожної криниці поставлять варту і дівчатам – де хоч бери води! Тоді дівчата просять хлопців:

– Ідіть собі геть, хлопці, ми води наберемо!

А я, бувало, кажу:

– Макітру вареників на стіл – підемо!

– Та вже будуть вареники – їжте, хоч лусніть, тільки води дайте набрати!…

Коли вже балабушки спечуться і вистигнуть, кожна з дівчат позначає своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем і розкладають їх рядочком на долівці –на постеленому рушнику. Потім до хати впускають голодного пса, який і “вирішує долю”. Він хапає балабушки одну за одною, а дівчата уважно слідкують за кожним найменшим його рухом, адже вирішується їхня Доля.

Після забавок-гадань випікають калиту – головний символ цього свята.

“Калетою” зветься великий корж із білого тіста, що символізує новонароджене Сонце. Печуть калету всі дівчата, скільки б їх не було. Готуючи калету, дівчата мусять пам’ятати про те, що кожна з них має місити свій маленький шматочок калети, замовляючи його на коханого хлопця. (Не біда, якщо цей хлопець не потрапить на Андрієв вечір – інші парубки, кусаючи калету, можуть символізувати собою і її обранця).

Замісивши таким чином окремо свій шматок калетянського тіста, дівчата кладуть їх до спільної діжі й від цього моменту домішують разом, причому зберігається певна почерговість – від найстаршої дівки до наймолодшої. Тісто мусить бути солодким і міцно запеченим, щоб нелегко було вкусити. Замішування тіста має обрядове значення підтримання єдності в родинних зв’язках. А виконання цього обряду дівчатами – майбутніми матерями – є тим дійством, яке на духовному рівні об’єднуватиме їх дітей у великий єдиний рід – тобто народ. Печуть у печі й запікають так, щоб гризнути її було важко – на сухар (але не горілий). Дрова у печі складали навхрест, що символізувало Сонце. Розпалювання дров – то священна обрядова дія, адже вогонь здавна був найкращим другом і помічником людини, без нього вони не мали ні тепла, ні їжі, ні захисту від небажаних гостей. Тому приказували, розводячи вогонь: „Гори, гори ясно, спечи нам Калиту красну! Щоб ми її кусали тай горя не знали!” та ще й з медом. Зверху калету оздоблюють сухими вишнями з родзинками – “щоб гарна була”. Для того, щоб можна було калету підвішувати на мотузку, посередині робиться дірка.

Коли калета запечеться, дівчата готують хату до зустрічі хлопців – чисто її метуть, готують страви, а найголовніше – ховають у потаємне місце “нове Сонце” (калету).

Отже, калита під стелею – це був символ сонця і Бога-Предка, бога шлюбу; мак у коржі – символ зірок в небі, дітей Сонця, а ще багатства та достатку, що його творить і подає Сонце-Дажбог.

Доля дівчини, її майбутнє, завжди невідоме, загадкове. Боязко їй думати про це, а хочеться знати, в якій саме родині їй суджено бути; чи добра й любий буде її чоловік, яке буде її майбутнє життя. А цих властивостей він може набути від віщих сил, “причастившись” Сонця, у нього випросити собі родинне життя, добробут, багатство, любов дружини і родинне затишне “гніздечко”. Хлопець мріяв про гарну дівчину, майбутню дружину, здорову, гарну господиню, вродливу, молоду, добру матір для дітей, друга, дружину.

Традиційні вечорниці починаються з веселого молодечого дійства кусання калети. Як зайде сонце, дівчата сідають рядком і чекають на парубоцьку громаду. Заходять парубки до хати один по одному, кожен тримає свою правицю на правому плечі попереднього. По-військовому, вклоняються дівчатам жартівливе імпровізоване вітання на будь-який мотив. Дівчата, ставши навпроти хлопців, також вклоняються і у відповідь співають своєї привітальної. Виходить веселий невимушений діалог із жартами, а часом із сороміцькими мотивами.

Як пише Степан Килимник, калита, змащена медом – це жертва Богу-Предку їжа, як і мак та кутя. Мед – це солодощі життя, а разом і частка святого вогню-Сонця, бо з меду роблять віск – продукт неба й сонця. До калити хлопець їде на коцюбі , очищеної вогнем, тому саме на ній хлопець доскакує до жертви Сонцю, щоб причаститися небесної величі не дай Боже сміятися в цей час, знімуть із змагань. Хто не зміг вкусити калиту – того радісно змащують сажею, яка символізує вогонь, та водою – всеочищаючими символами. А переможця його дівчина обдаровує поцілунком і цим знаком вона дає згоду стати дружиною щасливця. Під час вечорниць учасники ведуть себе пристойно, з взаємною пошаною, навіть горілка не дозволена, не ночують у вечорничій хаті, займаються тільки гаданнями та ворожінням.

Одна з обов’язкових умов проведення свята – жартівливий „напад” на хату хлопців. Саме вони готують горнятко з сажею, квач, обирають Калитинського – веселого, жартівливого парубка, який відповідатиме за обряд кусання калити і являється її охоронцем. Хлопці прив’язують червоною стрічкою калиту до сволока так високо, щоб тільки підстрибнувши можна було її дістатися, а другий кінець стрічки протягують через сволок, щоб калиту можна було підсмикувати вгору. Паном Коцюбинським може бути кожний учасник гри. Спочатку він виконує танець навколо косого хреста, складеного коцюбою і рогачем, а всі присутні намагаються його розсмішити. Засміявся, наступив у танку на рогач або коцюбу, не зміг вкусити калити – отримай сажею по писку! Звичайно, дівчата перші над ними сміються й підколюють дотепними примовками й жартами.

Але не довго хлопці витримують таке знущання. Наймолодший Коцюбинський врешті-решт хапає обома руками калиту і втікає геть. Втім, ця калита знов опиняється на святковому столі і дістається всім учасникам дійства. Та не всім просто так: хлопці, як основні „винуватці” втрати калити, мусять викупити свою долю, дівчата ж, як вправні господині, свою отримують без викупу.

Закінчується свято сонцесяйної Калити доброю вечерею, досвітніми посиденьками і веселими іграми й танцями. Буває, що саме на цих досвітках дівчина зустрічає свого судженого, на якого гадала вночі. Але, як би там не було, це свято запам’ятовується надовго!

От поволі затихають наші вечорниці.
Не забудьте ви дороги до нашої світлиці.
Хай любов і щире слово Душу гріє ту,
Що вечорниці пам’ятає в ніч на Калиту.

Використані джерела:
http://rius.kiev.ua
http://www.svit.in.ua

 

.

поділитися

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
Останні матеріали:
2leep.com

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.

Всі права застережено 2009-2012 © Світанкові роси